Фото

Плани уроків з української мови

Зміст І. Система уроків української мови у 9 класі за темою «Засоби передачі чужого мовлення». 1-2 уроки. «Способи передачі чужого мовлення. Синоніміка різних способів». 3 урок. «Пряма мова. Розділ…

Источник: Плани уроків з української мови

Методичні зауваги

СЛОВНИКОВА РОБОТА НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ

Збагачення словникового запасу є одним із  суттєвих  завдань  мовленнєвого  розвитку  школярів   і  тому  посідає провідне місце у навчальній діяльності.

Усі п’ятикласники після вивчення теми «Лексикологія» і знайомства з тлумачним словником на кожен урок готують словникову статтю-роз’яснення невідомого або незрозумілого раніше слова, ставлять наголос, записуючи до робочих зошитів. На початку заняття 1-2 учні повідомляють класу свої  «знахідки». Решта учнів знають: їх словникова робота буде перевірена і оцінена разом із робочим зошитом.

Шестикласники виписані слова вже вводять у речення.

Учителем  час  від  часу  готується  детальне  повідомлення  про  значення  фразеологізму. Після роз’яснення вчителя учні вводять поданий фразеологізм  у речення.

Учні   7-11  класів   можуть  підбирати  синоніми  та  антоніми до виписаних  слів або складати з ними речення.

РОБОТА З ІЛЮСТРАЦІЄЮ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ

Варіюючи завдання, пропоную на кожному уроці за новою ілюстрацією скласти речення. При цьому найчастіше використовую «синтаксичне»  «Кубування». На час вивчення теми «Пряма мова» куб має такі завдання: жовтий бік – складне речення, блакитний – односкладне, фіолетовий – речення із звертанням, рожевий – речення із вставною(вставленою) конструкцією, зелений – речення з однорідними членами, синій – речення з відокремленими членами. Якщо відразу після звернення до учня скласти речення він називає колір, даю можливість це зробити за його вибором; прискорюю темп і вибираю навмання завдання для наступного учня, але так, щоб використати різні варіанти. Ускладнюю це завдання, пропонуючи ввести  у речення фразеологізми, числівники, вигуки, частки і т.д.

Часто, але не завжди пропоную прокоментувати пунктограми у складених учнями реченнях.

ОРФОГРАФІЧНА ХВИЛИНКА НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ

Записую на дошці три-чотири колонки слів (або використовую вказаний матеріал, надрукований на стандартних листках) – кожна на якусь одну орфограму. У кожному слові або пропущена літера, або неправильний запис, або треба зняти риску. За одну-дві хвилини учні «редагують» на дошці (або усно) слова і сідають на місце. Потім учні, які не були біля дошки, перевіряють написання слів у колонках і формулюють правила на певну орфограму. Якщо є помилки, виправляють їх.

ВИКОРИСТАННЯ КАРТОК-ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ

Майже на кожному уроці вивчення чи повторення синтаксису допомагають урізноманітнити роботу  картки-члени речення, на яких зображено схематичне позначення підмета (суцільна лінія), присудка (дві паралельні лінії), означення (хвиляста лінія), додатка (пунктирна лінія), обставини ( тире, крапка, тире). Використовую їх по-різному:

А) показую на аркушеві речення, вказую слово, ввесь клас      відразу піднімає потрібну картку, вказуючи, який це член речення;

Б) показую речення , викликаючи до дошки стількох учнів, скільки є членів речення, вказуючи кожному учневі, яке він слово «зображуватиме» схематично – учень бере картку, виходить до дошки і «займає своє місце» в реченні; інші учні коментують правильність-неправильність;

В) один учень будує з карток схему, інший складає за цією схемою речення і т.п.

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ МІНІ-ПІДРУЧНИКІВ

НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ

Допомагає зекономити час  дуже ефективна методика використання готових речень і схем на аркушах стандартного паперу( не пишу на дошці, не треба ТЗН), а готове речення ( і для редагування, і для аналізу) показую учням.

До кожного уроку готую міні-підручник для кожного учня, де є завдання, вправи, теоретичний матеріал, ілюстрації і т.п.

Плани уроків з української літератури

10 клас. Література рідного краю (2 години – спарені уроки).

Методичні зауваги

   За місяць до проведення  уроків організовую в шкільній бібліотеці виставку поетичних збірок наших земляків. Інформую десятикласників, що за вибраними творами митців поетичного слова Вінниччини буде проводитись бесіда, даю конкретні теми:

1. Багатогранність людської душі.
2. Вагання-сумніви та невизначеність у житті людини.
3. У чому людське щастя.
4. Воля і неволя для людини.
5. Природа, ліс…
6. Шанобливе ставлення до батьків.
7. Рідний край, земля…Батьківщина
8. Рідна мова.
9. Кохання.

Рекомендую до кожної з тем вибрати по одному-два вірші, продумати, що ними хотіли сказати нам поети. Конкретизую дату проведення уроків за підібраними творами. Перед уроками виставку з бібліотеки переношу до класу.

 

Тема уроку.  ДОТОРКНЕМОСЬ СЕРЦЕМ ДО КРАСИ

Мета уроку – познайомити учнів із віршами поетів-земляків та власними поезіями на морально-етичні теми. Виховувати в дітях любов до прекрасного, людяність; розвивати вміння глибше проникати у суть мистецтва, власного єства, життя.

Тип уроку – комбінований.

Обладнання: збірки поезій митців слова Вінниччини, словник невідомих слів,  плакати з епіграфами до теми та до кожної з підтем уроку, надруковані для кожного учня вірші для аналізу, квіти, біла скатертина, вишитий рушник.

Перебіг  уроку

Стіл застелено білою скатертиною, у вазі – квіти, під вазою — рушник; на дошці – плакати з епіграфами, словник.

Слово вчителя.

— Діти, подивіться на ці квіти. Вони – чарівні, правда?

Скажіть, а красиве ми можемо побачити тільки очима? (Відповіді учнів).

Дуже хочеться, щоб кожен з нас не тільки більше бачив, а й повсякчас більше відчував прекрасне у житті.

Сьогодні ми спробуємо доторкнутись до філософії поетичного слова Г.Сковороди, Л.Костенко, до вчення Біблії в епіграфах до кожної з підтем уроку…та до думок поетів рідного краю. Сьогодні я познайомлю вас і з власними творами.

Словникова робота.(Словник записано на 1/3 дошки).

Філософія(від грецьк. філео – люблю та софія – мудрість) – форма суспільної свідомості, світогляду, система ідей, поглядів на світ і місце в ньому людини; досліджує пізнавальні, ціннісні, етичні та естетичні відносини, ставлення людини до світу.

Ерзац (нім.) – неповноцінний замінник чого-небудь, сурогат.

Еліта (франц.) – краще, відбірне.

Фронда (франц.) – суспільний рух народних мас у Франції проти гніту феодальної держави.

Жіронда (франц.) – естуарій, устя річки, що розширюється в сторону моря.

Жірондисти – політичне угрупування, серед якого багато вихідців з Жіронди.

Слово вчителя.

— На кожному кроці життя людина щось відчуває, часто задумується, запитує: чому? Як? Для чого? А відповіді на всі питання дає життя. Одного воно вчить радістю, іншого – болем, ще іншого – втомою, а декого – вічним горінням… Кожен по-своєму це сприймає, по-своєму відтворює, по-своєму живе… Але є істини, які для всіх назавжди залишаються  Істинами. І кажуть, що особливо гостро і особливо глибоко відчувають світ, хворіючи його недоліками та радіючи його висотами, талановиті люди – художники, музиканти, письменники, поети.

Епіграфом до цього уроку я взяла слова Ліни Костенко:

Як невимовне віршами не скажеш,

Чи не німою зробиться душа?

Як же народжується поезія? Чому?

Кожен, хто пише, напевно, по-своєму відповість. А мені хочеться сказати, що Людина не може бути байдужою до того, що діється навколо неї. І коли накопичується в її душі щось особливо прекрасне або особливо болюче, йому(накопичуваному) стає тісно, воно рветься на волю – через пензлик… нотами… або словами. Душа виплескує назовні те, що переповнило її вкрай. Так і народжується мистецтво. І творити його може кожен, хто безмірно любить навколишній світ, хто відчуває, хто вміє слухати шепіт трав, дзвін неба, спів птахів, клекіт хвиль, пробудження землі, плач весняного снігу і т.п.

Людська Душа багатогранна.

Не вичерпать усе до дна.

Це юності сліпе кохання.

Це тиха й мудра сивина.

Це поклик до добра і світла.

Це грудка заздрості й жалю.

Вона – похмура і привітна…

Її глибінь і суть ловлю…

Радію, як Душа співає.

Люблю, як кличе, як горить…

Хочу будить, як засинає.

І не цікавить, коли спить.

Я душу так свою плекала,

Аби жила — вік в боротьбі.

Щоб шлях легенький не шукала

І вірною була собі.

Щоб не двоїлась, не вагалась,

Куди, коли і як іти.

Не нарікала і не рвалась,

Й дивилась прямо у світи.

У 9 класі ви чули слова: «Пізнай самого себе…». Хто їх сказав і як їх розуміти? (Г.Сковорода).

Бесіда-повторення.

1. 1. Отже, щоб бути людині щасливою, їй потрібно знайти своє місце у житті, відчути, для чого вона народжена…І дуже важко тому, хто не пізнає себе. Тому, хто сумнівається, не знає, «куди, коли і як іти». Тому насамперед давайте поведемо мову про сумніви людської Душі, людського Розуму.

За епіграф візьмемо слова:

Чим зайнята тепер твоя душа?

Де блукає тепер твій меткий розум?

Чого він бажає, чого прагне, чого уникає?

Чи діє він впевнено, чи вагається?

Якщо він діє впевнено і свято, ти блаженний.

Якщо непевний, то і ти вагаєшся.

Де серце сповнене вагань,

Там панує огида і нудьга…

Г.Сковорода

…Нелегко, кажуть, жити на дві хати,

А ще нелегше – жить на дві душі…

…Це, як скажімо, вірувати в Бога

І віддавати душу сатані…

Л.Костенко

Я знов на роздоріжжі…Вир думок.

Чи так – чи так? О, клята непостійність!

Я через тебе – капля… Не струмок,

Не джерело… Втрачаю цінність.

Коли нарешті я себе знайду?

Коли нарешті той відносний спокій

Від розуміння, що свою біду

Я не віддам, не проміняю ні на яку!

Коли втоплюсь у знайденому я?

І, захлинаючись, й на мить не пожалію,

Що це – моє…Стихія це моя…

І саме цього, саме так – волію.

Коли нарешті я зречусь всього,

Що в порівнянні з основним – дрібниця.

Хоча… Життя дрібниць не визнає.

Часто вони – то фільтр буття криниці.

Проте, коли розмінююсь на все,

І там, і там, і там все хочу взяти…

Я – поверховість…майже пустка та.

Я розриваюсь. Щастя ж не дістати.

Я знов на роздоріжжі… Сумнів, геть!

Не оскверняй і не губи Душі моєї.

Нехай не розбивається ущерть

Ще зболене, живе ще, уціліле…

Слухання творів поетів-земляків (учні зачитують підібрані дома поезії на тему вагання, сумніву).

Бесіда за прослуханими віршами про непостійність, сумніви, вагання.

2. Дійсно, людська душа багатогранна…І кожна грань має свій відтінок. Хочеться пригадати тут дві головні заповіді Божі. Якого вони змісту?

(Відповіді учнів).

— Так, перша – «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм»(Матвія, гл.22:37). Душею, серцем і розумом… Тобто, дотримуючись цієї заповіді, я не маю права на жоден гріховний вчинок, я мушу творити себе за законами , продиктованими Святим Письмом, звіряти своє життя за законами Божими.

А друга заповідь – «Люби ближнього свого, як самого себе»(Матвія, гл.22:39). Спробуймо уявити, що ми ретельно дотримуємося цієї заповіді, що кожен із нас взяв собі за закон ставитися до ближнього так, як до себе самого. Наскільки досконалішим став би наш світ!

Григорій Сковорода вчив:

Скажеш: щасливий оратай. Але щасливіший од нього,

Хто залюбки обробив ниву душевну свою…

…І не барися полоть, як де недобре зійшло…

Знай, що багатство глушить слова Господнього ряст…

Бога не узрить вовік, хто засмітив почуття.

Знай: відкидає Господь горді від себе серця.

Ще ж уважай: і на доброму древі, бува. Наростає

Пагіння вовче, лихе – геть по обрубуй його!

Все непутяще поли, а добрі рослини викохуй…

І щонайперше плекай квітку ясну чистоти…

***

Але те, чого прагнеш, з тобою:

Воно, друже, всередині тебе,

Якщо ти задоволений долею, будеш спокійний.

Не той щасливий, хто бажає кращого,

А той, хто задоволений тим, чим володіє…

***

Ти питаєш: якщо щастя життя в кожному із нас,

То чому досягає його так мало людей?

О, це тому, що їм важко керувати душею,

І тому, що не навчилися приборкувати пориви…

Ліна Костенко наставляла:

…Ви не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди,

Минає славне і гучне.

Шукайте посмішку Джоконди,

Вона ніколи не мине…

***

Єдиний, хто не втомлюється, — час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі…

 

А ось відтінки моєї Душі:

Дійсно, в опущені долоні

І навіть дощ не хоче впасти.

Напруга й втома білять скроні,

Та не буває легким щастя.

Щоб досягти висот, що в мріях,

Забудь про лінь та жаль до себе.

Гони думки про них й зневіру.

І знай: ти зможеш все, що треба.

***

Ми сліпнемо і глухнемо все більше.

Жадоба до наживи черствість сіє.

Душа усе пустіша й холодніша.

Вже й найдорожче цінувать не вмієм.

Не хочем піднести добро над злом.

Не хочемо прогнати злу байдужість…

За нас ніхто не зробить це, ніхто!

Самі лиш зможем воскресити Душі.

Людино, не втрачай ім’я своє,

Не кидай найпрекрасніше під ноги.

Повір – не головним багатство є.

Повір – є щастям праведна дорога.

***

Якби ж то кожен був на своїм місці –

В сім’ї, в роботі, в радощах й в біді.

І не плював на власному обійсті.

І не кривив, петляючи в житті.

Дивився прямо, озирався гордо.

І спав спокійно, як мале дитя.

І був Людина – не свиняча морда!

Щоб не травило Душу каяття.

Щоб тягарем на плечі не сідало,

Давало змогу жити, а не тліть.

І щоб зовсім в людині не пропало,

Лишивши замість серця камінь-лід…

 

***

Хвалилася Люцерна Лободі:

— Корисна і потрібна я в житті.

Не те, що ти… Культурна я рослина.

Це скаже всякий: і тварина, і людина.

За рік Господар тричі врожаї

Збере із мене на своїй землі.

А цвіт який у мене – ніжно-звабний!

І для корівок, і для бджіл привабний.

Й кабанчики вшановують мене,

Й багато птиці не мине – скубне…

Та що там говорити, я – культура,

А не якась бур’яняча натура!

Мовчала Лобода. В думках – вагання,

І спогади, і роздуми, й питання:

— І я, й Люцерна – привід до здуття

Корівки людської…  …Що за життя?!

Невже насправді я – така нікчема?

Родилась Лободою… Й це – проблема?

І тут згадалась людська їй біда –

Голодні роки… В їжу – лобода…

З полегшенням зітхнула, посміхнулась

І до Люцерни впевнено звернулась:

— Бог дав життя Тобі й мені для чогось…

Ти заперечуєш творіння Бога?

 

Мораль коротка тут, проте різка:

Призначення є Боже й в будяка.

Судити не Люцерні Лободу.

Підвласне все лиш Божому суду.

***

А я люблю життя.

Таким, як воно є.

Нехай мені ввесь час

Чогось недостає.

Нехай колись і злюсь.

Нехай чогось боюсь.

Проте люблю…Люблю!

В любові цій топлюсь.

А я люблю життя.

А я людей люблю.

О Боже, ці чуття

Не відбери, молю…

Не відбери тепла,

Що в серці проросло…

Любов і доброта –

Найкраще «ремесло»…

***

Вимогливість  до  себе  —  крок   до  щастя ,

до   впевненості  у  самім  собі…

І  бажане  завжди  тобі   піддасться

у  повсякденній   чудо-боротьбі .

І  ти  досягнеш  успіху  по  мірі

своїх  умінь , старань  і  сили  Духу .

Вимогливість  до  себе  — доля  сильних .

Це  —  неледачих   добра  втіха-мука .

Вимогливість  до  себе —  завжди  радість .

Це  —  стимул  долю  вести  на  вершину .

Це  — мудра, щира і спокійна старість…

Це  —  щастя  відчувать , що  ти  —  Людина !

***

Нічого не буває просто так…

Дрібниць і випадковостей немає.

Мудруй собі, хитруй собі хоч як,

А час своє диктує й вимагає.

З нічого ти й нічого не візьмеш.

Не всяке зерня стане зелом й хлібом.

За коливання – в справах збій піймеш.

За дисципліну серця – щастя німбом.

Посієш сонце – промені пожнеш

(дивись, щоб не палили, але гріли!).

Посієш темінь – гріх в життя приймеш,

А потім – в невезінні бій з сумлінням…

***

У  повсякденній  суєті

злови  себе  на  самоті .

Спини  себе  і  запитай :

чого  ти  прагнеш ?Де  твій  рай?

Відчуй  себе , своє  єство .

Спійми  у  собі  божество .

І  слів  своїх  не  розкидай .

Земним  бажанням  край  пізнай .

Земні  бажання  —  суєта .

Мета  збагачення  —  пуста .

Молитва  —  вчитель  й  захисник ,

до  світла  мудрий  провідник .

***

Промінь  сонячний  шепче : ,, Вставай…’’

Усміхається , кличе , бринить:

,,Не  лінуйся , труду віддавай

кожен   крок , серця  стук , думки  мить .

Не  лінуйся —  твори  і  дерзай ,

все   до  ладу  старайся  зробить .

Тільки  працею  шлях  осявай ,

бо   без  неї  Душа  заболить .

Що  без  праці  дається  —  пусте .

День  без  праці  прожитий  —  це  нуль .

В  праці  кожен  міцніє , росте .

Труд  —  це  щастя  людського  патруль ’’.

Промінь  сонячний  пестить  тебе ,

натомившись : ,,Пора  відпочить…’’

Хай  всміхається  зірка  з   небес   —

хай  вона  відпочинку  нас  вчить…

А які думки, які відтінки з закутків душі наших  земляків на сьогодні підготували ви?

Слухання творів та бесіда за почутим.

Знову повернусь до творчості Г.Сковороди. Особливого значення в людському житті він надавав свободі, волі, незалежності… Якій саме? І яку поезію Григорія Савовича  на цю тему ви знаєте?(Відповіді учнів ).

Так, тому до підтеми взято такий епіграф:

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно – лиш болото.

Г.Сковорода

***

Я трохи звір. Я не люблю неволі.

Я вирвуся, хоч лапу відгризу…

Л.Костенко

З власного:

Дурман думок карає тіло моє і Душу.

Та жити прямо і жити сміло таки я мушу.

Чиїсь осуди та пересуди – не перепона.

Совість  — мірило. Совість диктує свої закони.

Не за чужими стою плечима – хай вітер в груди!

На все ясними дивлюсь очима – хай хтось осудить!

Лякає заздрість, лякає втома … Я не боюся!

Усім тривогам, усім погрозам в лице сміюся!

Я вільна думкою, вільна мріями, вільна в діях…

Ця воля щастям моїм, життям моїм володіє.

Я незалежна! Й не нарікаю на долю-волю.

Я сильна серцем! Я сильна словом! А ще – любов’ю…

***

А що писали на цю тему наші поети-земляки?(Слухання підібраних вдома  віршів ).

Який висновок зробимо?

Аналіз поетичного твору.

А зараз спробуємо проаналізувати одну з поезій. Давайте пригадаємо схему аналізу ліричного твору (тема, ідея, художні засоби, художні деталі, ритмомелодика, мова вірша).

Заперечення запереченням…

Крайність сумнівом обпіка.

Рибка клюнула… – Самозречення

У Душі і в Думках Поплавка.

— Я корисний? – Як втіха Рибалці…

І я зрадник для Рибки в біді…

І не серце – роздерті окрайці,

Знак питання…напруга в житті.

Допомагаю: а) один із законів філософії;

б) алегоричний  зміст (наводжу  такий  приклад:  Оля  не знала,  як

виконати завдання контрольної роботи(Рибка), Іра дала їй    списа-

ти (Поплавок), вчителька, яка  перевірила  контрольну роботу (Рибалка);

в) аналіз за схемою. Що таке філософська лірика?

Природа…Напевно, немає людини, яку б не хвилювала ця тема. Писалось і мені:

Ногами босими тішусь, земле, тобою,

Твоїми росами, шовком-зелен-травою…

Купаюсь пальцями в теплому подисі літа…

Кожна травинка, кожен камінчик – твоя еліта…

П’яніють стопи, спрагло п’ючи калюжі.

Щастя бездонне – ноги з землею дружать.

Звернемось до Г.Сковороди та Л.Костенко:

Не піду в багате місто. Буду на полях я жити,

Буду вік там коротати, тихо так там час біжить.

О діброво! О зелена! Мати моя рідна!

Лиш в тобі життя веселе…Спокій…Щастя…Тиша…

О діброво! О свободо! У тобі почав мудріти,

У тобі, моя природо, хочу і навік спочити.

Г.Сковорода

***

Чому ліси чекають мене знову,

На щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю, я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю…

Л.Костенко

***

Я — дерево, я — сніг, я – все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність…

Л.Костенко

***

Цей ліс живий. У нього добрі очі.

Шумлять вітри у нього в голові…

Малі озерця блискають незлісно,

Колише хмара стомлені громи.

Поїдемо поговорити з лісом,

А вже тоді я можу і з людьми…

Л.Костенко

***

Обступи мене, ліс.

Хай зупиниться вся ця ватага,

Хай удариться люттю

Об спокій твоїх стовбурів.

Я побуду з тобою.

Я тихо з тобою побуду…

Нахилися до мене

І дай мені жменьку суниць…

Л.Костенко

А що про ліс, про велич і красу природи ви знайшли у творчості поетів-земляків?

Чого нас вчать такі вірші?(Бесіда за прослуханим).

Наступна підтема – Батьківщина, рідне село, рідна земля…

Давайте спочатку послухаємо поезії митців слова Вінниччини.

Учні декламують підібрані твори.

Писала і я:

Подрібнюю мелісу у долоні.

Вдихаю в саме серце дух землі.

І зупиняюсь, наче на припоні,

На перехресті…Але – у селі.

Я чую клич доріг. Приходить сумнів.

На мить у мрії мчу в широкий світ:

Живу у місті… Суєта і шуми…

І знов вертаюсь до сільських воріт.

За ними пахнуть руки мозолясті

І хлібом, й лободою, й молоком…

Нехай не так тендітні, як круглясті.

Нехай  — із сапою, з лопатою, з серпом.

Нехай недоспані збігають ночі,

А дня однак ніяк недостає.

Зате у втомі мудро-глибші очі.

І серце щастям більш яскраво б’є.

Зате радієш веснам, сонцю, цвіту…

Цінуєш птаха щебет, спів дощу…

Душа села наповнена привіту.

У саму глиб її стежки мощу.

І з кожним днем ясніше розумію:

Моя земля – колиска доброти.

Краса її від всіх незгод зігріє.

Любов до неї зможе все пройти!

У Біблії є заповідь Божа: «Шануй батька свого і матір свою – добре тобі буде і довго житимеш на землі…»

Колись працювала санітаркою у лікарні, тоді й народилось:

Гіркі дві складки на чолі.

Якісь далекі очі…

У них – зажура, тихий біль.

Ось так – і дні, і ночі…

А руки й ноги – не свої:

Служити відказались.

Здається, тіло без душі.

Лише обличчя жалить.

В палаті білих три стіни…

Про що вони говорять?

А щоб четверту осягти,

Потрібна допомога.

Старенька жінка…

Всі болі в сльозу гірку злилися.

Лиш слово тепле – і вони

Серденько крають, тиснуть.

Так важко їй, самій, старій,

Дні довгі рахувати…

І ждать, самій не знать чого.

І думати про хату.

Та хата десь стоїть пуста.

Собаці, може, й дасть хтось їсти,

А, може…Ох, літа, літа…

І що лиш в вас життя не вмістить?

Ще думка лине до дітей –

Розбіглися по білім світі…

А старість, терпку і важку,

Нема кому тепер зігріти.

Ось так біжать за днями дні.

Уже і числа погубились.

Печуть слова: «Дітей нема?

Коли ж прийдуть? Де забарились?»

А діти з буднями сплелись.

У них своя сім’я, робота…

А ласка й болі материнські

Невже забулися в турботах?

І ложка знов в моїй руці

Тремтить од тремту губ старечих…

Їй важко: я – чужа – годую…

Здригаються від плачу плечі.

Не раз загляне медсестра.

Та що вже тут поможуть ліки?

Увага й догляд – над усе!

Турбота їй потрібна, діти…

Дивлюсь на це…І біль. І біль…

І серце рветься, як струна.

О діти! Ви віддайте борг,

Коли приходить сивина…

Часто буває, що життєва суєта не дає можливості, щоб просто побути біля батьків, пригорнути рідні плечі, подякувати за все… І як спокута народився вірш:

Ви – мої крила. Ви – мій голос. Ви – повітря.

Ви – моя пісня, ви – мій крик і німота…

Ви – подих сонця, ніжність квітів, легкість вітру.

Спасибі вам за радість від життя.

Ніяковію від бажання пригорнути.

Тримаю ніжність, вдячність у собі.

На жаль, дитинства вже не повернути.

Ну чим? Ну як віддячити мені?

Всім наділили: Розумом і Серцем.

Дали ключі у руки від життя.

Вручили вміння перемоги в герці.

Й навчили найпрекраснішим чуттям.

Немає слів, Душа якими плаче.

Не вмію виразить подяки, теплоти.

Пробачте, коли часом необачна,

Помилки у житті моїм простіть.

Стаю я перед вами на коліна.

Мовчанням все кажу…без рук і слів.

Люблю, як вмію…Мамо, тату, рідні,

За все – уклін низенький до землі.

Така тема дуже щемлива, болюча. Послухавши вірші поетів-земляків, зробимо висновок про стосунки дітей та батьків.

Слухання поезій.

Бесіда.

А тепер – вічна і прекрасна тема, тема кохання. (Тихо звучить класична музика, під  супровід якої читаються вірші після роботи з епіграфом).

…Ще поки можу, але вже не можу…

…Чи біля тебе душу відморожу,

Чи біля тебе полум’ям згорю…

Л.Костенко

***

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути

Я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

Такої зоряної тиші,

Такого безміру в добі…

Це, може, навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі…

Л.Костенко

Власні вірші:

Навіщо ти говориш про любов

В ту мить, коли тривожишся собою.

Коли ти чуєш, що тебе болить,

Що бажане й жадане що тобою.

Навіщо кажеш: «Я люблю тебе»,

Коли в душі про себе більше дбаєш,

Коли ти слухаєш і чуєш лиш себе.

Що добре із обранцем, почуваєш.

Навіщо? Найсвятіше почуття

Не кориться егоїстичним нотам.

І швидко стане ницим відчуттям

Розчарування. Совісті ж – турбота.

Кохання – не хабар і не оброк.

Його не ждеш од когось, а даруєш.

Кохання – найпрекрасніший урок,

Лиш тут себе побачиш і відчуєш…

***

Твої руки крильми лягають

На зажурені плечі мої…

Ми у вальсі п’янкім кружляєм,

Відірвавшись зовсім від землі.

Ні людей, ні дерев, ні сонця…

Тільки пісня сердець гарячих.

Жаль, що марево…мрія…сон це.

Водночас і сіюсь, і плачу.

Опік дотиком. Рай для его.

Вириваюсь з реалей долі.

Ти – ріка. Я пливу…Де ж берег?

Вимагає єство неволі…

І не в силах вир танцю спинити

Ані розум, ні совість, ні воля…

Хочу, прагну, жадаю любити!

Ні, не марево: Ти – моя Доля.

***

Я не буду кліткою для тебе.

Вільним птахом я тебе люблю.

І в буденні, як у вільнім небі,

Я тобою тішусь. Не ловлю.

Не арканю. Не ламаю крила.

Просто поряд до зірок я мчу.

Просто у тобі черпаю сили

Я для крил. Кохаючи, лечу…

Ми повинні вчитися по-справжньому любити…Отже, знову повернулись до другої Божої заповіді.

Рідне слово. Воно стало моїм життям, моїм щастям і болем. Тому й писалось:

В усьому чую тебе, мово.

Ти в чистих росах світанкових.

Ти в руті-м’яті і в любистку.

Ти – лепет милий із колиски.

Ти – завжди рідний мамин голос.

Ти – золотавий хлібний колос.

Ти – це побачення коханих.

І ти – розлучення зітхання.

Ти – шум дощу і захід сонця.

Ти –мальва під моїм віконцем.

Ти – вишитий рушник на щастя.

Ти – все, що вдасться і не вдасться.

Ти – буря, грім і блискавиця.

Ти – часом віск, а часом – криця.

Ти можеш все! Й не уявити,

Що нам без тебе можна Жити…

***

Не посадити Слово в кліть.

Воно пролине вир століть.

І його цвіт, найглибший цвіт,

Не змеркне в плині тисяч літ.

О думко! Ти єси насіння,

Яким засіюєм життя.

Ти – часом мука, часом  тління,

Вогонь…і часом – каяття.

Морські і зоряні простори…

Ти ж – ширша й глибша устократ.

Ти – людська втома, щастя й горе.

Ти – людські ліки й людський кат.

Що ж про силу слова писали наші земляки? Які ви знаєте прислів’я, приказки про мову, мовлення?

Як бачимо —

Є вірші –квіти,

Вірші – дуби.

Є іграшки вірші.

Є рани.

Є повелителі і раби.

І вірші є  — каторжани.

Крізь мури в’язниць,

По тернах лихоліть –

Ідуть, ідуть

По етапу століть.(Л.Костенко)

Наш урок підходить до кінця. Хочу вашу увагу зупинити на білій скатертині та розстеленому вишитому рушнику… Що це за символи?

Рушник – на щастя…

А біла скатертина – це ваше чисте молоде життя, де ще нічого не написано…

Ідіть, пишіть для щастя і добра.

Пам’ятайте слова Л.Костенко:

 

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони, як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка.

Не бійся смутків, хоч вони, як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш — то уже навіки…

Сайт учителя української мови та літератури Оксани Леонтієвої