СЛОВНИКОВА РОБОТА НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ
Збагачення словникового запасу є одним із суттєвих завдань мовленнєвого розвитку школярів і тому посідає провідне місце у навчальній діяльності.
Усі п’ятикласники після вивчення теми «Лексикологія» і знайомства з тлумачним словником на кожен урок готують словникову статтю-роз’яснення невідомого або незрозумілого раніше слова, ставлять наголос, записуючи до робочих зошитів. На початку заняття 1-2 учні повідомляють класу свої «знахідки». Решта учнів знають: їх словникова робота буде перевірена і оцінена разом із робочим зошитом.
Шестикласники виписані слова вже вводять у речення.
Учителем час від часу готується детальне повідомлення про значення фразеологізму. Після роз’яснення вчителя учні вводять поданий фразеологізм у речення.
Учні 7-11 класів можуть підбирати синоніми та антоніми до виписаних слів або складати з ними речення.
РОБОТА З ІЛЮСТРАЦІЄЮ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ
Варіюючи завдання, пропоную на кожному уроці за новою ілюстрацією скласти речення. При цьому найчастіше використовую «синтаксичне» «Кубування». На час вивчення теми «Пряма мова» куб має такі завдання: жовтий бік – складне речення, блакитний – односкладне, фіолетовий – речення із звертанням, рожевий – речення із вставною(вставленою) конструкцією, зелений – речення з однорідними членами, синій – речення з відокремленими членами. Якщо відразу після звернення до учня скласти речення він називає колір, даю можливість це зробити за його вибором; прискорюю темп і вибираю навмання завдання для наступного учня, але так, щоб використати різні варіанти. Ускладнюю це завдання, пропонуючи ввести у речення фразеологізми, числівники, вигуки, частки і т.д.
Часто, але не завжди пропоную прокоментувати пунктограми у складених учнями реченнях.
ОРФОГРАФІЧНА ХВИЛИНКА НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ
Записую на дошці три-чотири колонки слів (або використовую вказаний матеріал, надрукований на стандартних листках) – кожна на якусь одну орфограму. У кожному слові або пропущена літера, або неправильний запис, або треба зняти риску. За одну-дві хвилини учні «редагують» на дошці (або усно) слова і сідають на місце. Потім учні, які не були біля дошки, перевіряють написання слів у колонках і формулюють правила на певну орфограму. Якщо є помилки, виправляють їх.
ВИКОРИСТАННЯ КАРТОК-ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ
НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ
Майже на кожному уроці вивчення чи повторення синтаксису допомагають урізноманітнити роботу картки-члени речення, на яких зображено схематичне позначення підмета (суцільна лінія), присудка (дві паралельні лінії), означення (хвиляста лінія), додатка (пунктирна лінія), обставини ( тире, крапка, тире). Використовую їх по-різному:
А) показую на аркушеві речення, вказую слово, ввесь клас відразу піднімає потрібну картку, вказуючи, який це член речення;
Б) показую речення , викликаючи до дошки стількох учнів, скільки є членів речення, вказуючи кожному учневі, яке він слово «зображуватиме» схематично – учень бере картку, виходить до дошки і «займає своє місце» в реченні; інші учні коментують правильність-неправильність;
В) один учень будує з карток схему, інший складає за цією схемою речення і т.п.
МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ МІНІ-ПІДРУЧНИКІВ
НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ
Допомагає зекономити час дуже ефективна методика використання готових речень і схем на аркушах стандартного паперу( не пишу на дошці, не треба ТЗН), а готове речення ( і для редагування, і для аналізу) показую учням.
До кожного уроку готую міні-підручник для кожного учня, де є завдання, вправи, теоретичний матеріал, ілюстрації і т.п.
КОМАРГОРОДСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ
ШЛЯХАМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ УСНОГО
ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ
Робота вчительки української мови та літератури
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
с. Комаргорода Томашпільського району
Леонтієвої Оксани Миколаївни
Культура сьогодення є культурою спілкування. Вона діалогічна по своїй суті. Будь-який діалог виконує ряд функцій. По-перше, причиною діалогу є пізнавальний та емоційний інтерес, тобто він виконує інформаційну функцію в широкому розумінні слова. По-друге, в діалогах передбачена інтерактивна взаємодія того, хто передає інформацію, і того, хто її сприймає. Таким чином здійснюється комунікативна функція. По-третє, діалог виконує орієнтуючу функцію, адже виникає мимовільний зв’язок з певною справою, вчинками, діями всіх, хто бере в ньому участь. Саме реалізація перерахованих вище функцій і створює інформаційно-комунікативне поле, до якого ми всі причетні в силу природних особливостей людей. Людина може відкрити раніше невідомі простори для своїх думок і дій, якщо вона готова до спільних роздумів, до спілкування.
Соціальна особистість має бути готовою до мовленнєвої діяльності, бо багатогранні сторони життя вимагають цього.
Одним із найважливіших завдань середньої школи і є виховання мовної особистості, тобто людини, яка б не лише знала мову(її основні закони, правила), а й вільно володіла нею, вміла правильно добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети й обставин спілкування. Сьогодні навчання рідної мови має мати практичну спрямованість.
Комунікативна компетентність – складова життєвої компетентності, бо саме на основі вміння спілкуватися базується взаєморозуміння людей в різних ситуаціях, умовах. І щодня відповідно до певних обставин кожному потрібно приймати багато рішень, взаємодіючи з іншими. Дуже важливо вміти правильно спілкуватись, йдучи до гармонії в стосунках з людьми.
Мовлення – складна діяльність, що пов’язана з особистістю в цілому: з її пізнавальною діяльністю, емоційно-вольовою сферою, мотивами, інтересами, здібностями тощо.
Основою спілкування є усне мовлення, яке має свої особливості:
«передбачає співрозмовника або певний склад слухачів;
розгортається у реальній життєвій ситуації і відповідає їй;
звукове мовлення сприймається на слух як цілісний відрізок мовленнєвого потоку, де є своя гра темпоритмів, темброві забарвлення, модуляції голосу;
надзвичайно важливою є інтонація;
діє на слухачів не лише змістом, а й усією манерою виступу;
характерна спонтанність, гнучкість думки;
використовуються готові мовні формули»( 10, 5 ).
Виразність мовлення (мелодика, темп, сила, висота голосу) завжди вважались справжнім мистецтвом.
В. Гумбольдт говорив, що немає нічого в психіці людини, що б не переходило в мову. Внутрішня ж форма мови найбільш тісно зв’язана з сферою понять людини, її баченням світу.
У другій половині ХІХ ст. проблема мови й мовлення з’являється у психологічних дослідженнях.
В. Вундт розглянув ряд психологічних і психофізіологічних проблем мовлення( 1, 93 ). Він поставив усне мовлення в один ряд з виразними рухами, що відображають почуття й афекти людини, виявляючи цим співставленням його генетичне коріння. Аналіз мови жестів, якими користуються діти, глухонімі, первісні народи і європейці, дозволив виділити загальні комунікативні функції (вказівка, позначення, символізм), дати їх початкові характеристики (багатозначність, змінність, переносне значення), описати синтаксис мови жестів.
У кінці ХІХ- початку ХХ ст. з’явились дослідження, що спеціалізувались на відносно більш вузьких проблемах: взаємовідношення мовлення і мислення, мовленнєвої пам’яті, мовленнєвих здібностей, внутрішнього та егоцентричного мовлення, мовленнєвих помилок, мовленнєвого розвитку, навчання мовлення, біологічного і соціального в мовленні, патології мовлення, бі- і полілінгвізму тощо( 8, 114).
Формальний підхід ранньої психолінгвістики зараз істотно модифікувався. Дослідження внутрішньої мовленнєвої динаміки з переробкою синтаксично оформленого мовлення увійшли головним чином у русло когнітивної психології (2, 203 ).
Є три функції мовлення: комунікативна, регулятивна і програмуюча.
Комунікативна функція – у дії-впливі однієї людини на іншу, при цьому між ними встановлюється контакт, який призводить до зміни поведінки одного з учасників комунікації або до незмінності поведінки при можливості зміни ситуації.
Виділяють такі функції мовленнєвої комунікативної системи: інформаційна, імперативна і забороняюча.
Регулятивна функція мовлення реалізується в усвідомлених формах психічної діяльності. Рисою, що її вирізняє, є довільна спрямованість. Мовлення формує вольову поведінку людини. У результаті переходу зовнішнього мовлення у внутрішнє останнє стає тим механізмом, завдяки якому людина володіє власними довільними діями.
Програмуюча функція мовлення полягає у побудові смислових схем мовленнєвого висловлювання, граматичних структур речень. При цьому відбувається перехід від задуму висловлювання до зовнішньої розгорнутої мовленнєвої реакції. В основі цього процесу лежать механізми програмування мовленнєвого висловлювання, які реалізуються за допомогою внутрішнього мовлення( 18, 140).
Мовленнєві зони мозку були виділені в результаті вивчення наслідків локальних пошкоджень мозку, що призводили до тих чи інших порушень мовленнєвої діяльності. Виділяють дві групи структур мозку з різними функціями мовленнєвої діяльності. Перша група (зона Брока і додаткова рухова область) пов’язана з динамічною організацією мовлення, друга (зона Верніке і область кутової звивини) – з розумінням логіко-граматичних конструкцій, що відображають просторові відношення предметів.
Зона Верніке відповідальна за процеси сприйняття мовлення. Зона Брока контролює здійснення мовленнєвих реакцій. Додаткова рухова область кори являє собою верхню мовленнєву зону кори, яка відповідає за організацію ритму мовлення і його граматичну побудову. Підкоркова система мовлення контролює вимову звуків мовлення. Обидві системи функціонують паралельно.
Існує моторна теорія мовлення, згідно якої ліва півкуля бере безпосередню участь в обробці мовленнєвих сигналів і програмуванні висловлювань. Права півкуля теж володіє рядом лінгвістичних умінь. При її участі здійснюється аналіз інтонацій і музикальних мелодій, розуміння емоційного змісту мовлення, модуляція частоти голосу, а також забезпечуються процеси розуміння усного та писемного мовлення. Однак, розуміння усного мовлення, яке здійснюється на рівні правої півкулі, у більшій мірі обмежене іменниками.
Вважають, що кожна з півкуль аналізує та інтерпретує інформацію, що поступає, але ведуча роль у винесенні судження належить лівій півкулі.
Домінантність однієї з півкуль (частіше лівої) формується поступово (18, 148 ). Слід пам’ятати, що на розвиток обох півкуль учня початкової та середньої школи може впливати вчитель (вихователь) , батьки, оточення.
У кінці ХХ ст. оформилась нова тенденція розвитку психології мовлення. Вона – у пошуках підходів до описування семантичних процесів мовлення. Дослідження смислової сторони мовлення, його семантики можливе на різних рівнях. Всі рівні мовно-мовленнєвого механізму будуються за семантичним принципом, оскільки забезпечують збереження, розпізнавання або відтворення значення. Семантику слів вже не можна вважати елементарною, вона забезпечує можливість характеризувати об’єкти думки, часом виступає еквівалентом цілого повідомлення. У найбільш повному і складному вигляді семантика представлена в текстах, з допомогою яких людина виражає будь-які думки, що відносяться до зовнішнього світу, її психіки чи самого мовлення.
Практичною методикою апробовані й успішно застосовуються такі прийоми семантизації слів:
Наочний – за допомогою демонстрації предмета чи його зображення (картинки), макета тощо.
Синонімічна заміна пояснюваного слова: вродлива – гарна.
Порівняння і зіставлення (дій, предметів, якостей) за подібністю.
Добір антонімічної пари: тьмяний – яскравий.
Розгорнутий опис – логічне визначення поняття, тлумачення, що складається з декількох слів, рідше речень.
Словотвірний аналіз – зіставлення пояснюваного слова з іншими словами для з’ясування відмінностей у значенні слів: шапка-невидимка (шапка, у якій людина стає невидима), однодумці (люди, які сповідують одну і ту ж ідею).
Структурно-семантичний аналіз слова, його розбір за будовою, добір споріднених слів, етимологічний аналіз.
Самостійне з’ясування учнями значення слова за довідковими джерелами.
Опора на контекст, який увиразнює значення слова.
Центральна задача дослідження семантики тексту полягає в тому, щоб зрозуміти, яким чином явища не лише об’єктивного, а й суб’єктивного світу проникають в мовлення, чим зумовлена значимість слів, граматичних конструкцій, тексту. Взагалі, які види значень існують в мовленні.
Пізнавальні процеси, дослідження семантики розвивають логічне мислення, внутрішнє мовлення дитини, готовність висловлювати своє бачення, свої сумніви, відкриття і запити.
Розвиток мовлення складає основу засвоєння знань школярів, базу соціалізації дитини. І середнє дитинство – час, коли учні вдосконалюють навики усного мовлення. По мірі того, як продовжує розширюватись їх словниковий запас, вони оволодівають все більш складними граматичними структурами і більш тонким слововживанням. За допомогою символічної комунікації діти навчаються зв’язувати зовнішній світ зі своїми думками та почуттями.
В цілому соціальна взаємодія дітей значно важливіша для набуття мовленнєвих умінь, ніж старанна робота над граматикою і правописом. Бо спілкування чи вирішення різноманітних проблем відбувається за конкретних обставин, і мовлення розвивається в соціальному середовищі, при взаємодії з батьками, братами і сестрами, вчителями і ровесниками. Характер цих взаємодій розрізняється, як і вклад їх у розвиток мовлення дитини. Найбільшим внеском батьків у цей процес, наприклад, будуть постійні розмови з дітьми, які носять характер емоційного спілкування, а не зусилля, спрямовані виключно на заняття з дитиною читанням чи писанням. Взаємодія з однолітками дає дитині можливість у невимушених обставинах обговорювати проблеми, що виникають, і ділитися своїми думками. І, як результат, учні в процесі роботи більш схильні вести розмови один з одним, ніж з учителем.
Під мовленнєвою компетентністю розуміють вільне вираження своїх бажань, намірів, а також пояснення своїх дій та їх змісту за допомогою мовних і немовних (жестових, мімічних, пантомімічних) засобів. Показником мовленнєвої компетентності є здатність дитини будувати своє мовне спілкування з іншими людьми з огляду на інтуїтивно або свідомо історично сформовані мовні канони фонетики, семантики, граматики, спілкування, етично цінні зразки поведінки.
Ідеальний образ дитини, компетентної в сфері комунікації, включає психологічні характеристики емоційного, інтелектуального розвитку, особливості довільної регуляції мовної поведінки.
Динаміка і зміна більш складних досягнень дитини, що виявляються в мовному спілкуванні, характеризує становлення особистості дитини як цілісності, у єдності прояву її емоцій, свідомості і поведінки.
Зміни в рівні комунікативно-мовленнєвого розвитку фіксують зростання чи зниження необхідних для спілкування умінь, що виявляються у реальній життєдіяльності дитини.
Дослідники вказують, що вивчення процесу комунікативно-мовленнєвого розвитку вимагає комунікативного підходу до його рішення, що враховує положення про єдність розвитку особистості і свідомості(Л.С.Виготський, О.О.Леонтьєв, О.В.Запорожець, Л.І.Божович, Г.С.Костюк, Д.Б.Ельконін та ін.), положення про тісну взаємозумовленість суб’єкт-суб’єктивних відносин, що реалізуються в діяльності(Б.Б.Ананьєв, К.О.Альбуханова-Славська, С.Л.Рубінштейн) і концепції, що характеризують мовну систему як багатоаспектний феномен(М.І.Жинкін, І.А.Зимня, О.О.Леонтьєв, Т.Н.Ушакова), а також концептуальні положення про форми і засоби спілкування дитини шкільного віку з дорослими й однолітками, коли відбувається становлення її психіки (М.І.Лісіна, А.Т.Рузька, В.К.Котирло, С.Є.Кулачківська та ін.).
Вікові особливості оволодіння нормативними вимогами мови описані в працях Л.М.Толстого, К.Д.Ушинського, Є.К.Тихеєва, О.М.Гвоздьова, А.П.Усової, А.М.Леушиної, Л.А.Пеньєвської, Ф.О.Сохіна, Т.Н Ушакової, Л.Є.Журової, Д.Б.Ельконіна.
Саме нормативні можливості мовних досягнень школярів включені як вікові вимоги до документів і навчальних програм для школи.
При цьому мовлення дитини аналізується не у всіх аспектах, а з погляду визначених функцій, що вказують на рівень інтелектуального розвитку: розуміння, усвідомлення мовлення, лексичне наповнення, нормативне оволодіння мовними правилами. Діагностика мовленнєвого розвитку ведеться головним чином з метою корекції наявних недоліків, а аналіз мовленнєвих досягнень дитини відбиває орієнтацію на адаптивні критерії розвитку (13; 17,19,20). (Психологічна практика і література цього напрямку: О.І.Соловйова, А.М.Аксаріна, Т.М.Ляміна, В.О.Петрова, М.К.Попова, С.Л.Новосьолова, М.Ф.Фомичова, В.І.Логінова, В.В.Гербова, В.І.Рождественська, Е.І.Радіна, А.М.Бородич, А.М.Богуш).
Підхід до аналізу мовленнєвих досягнень дитини тільки за характеристикою лінгвістичних проявів не пояснює причинності, своєчасності, відставання або перевищення вікової норми, а також труднощів у мовній взаємодії дитини з однолітками і дорослими. Проте батькам і педагогові важливо знати про вікові можливості оволодіння дитиною нормативними вимогами мови. Їх можна представити по роках, і саме за цим принципом викладені завдання навчання у шкільних програмах. Але, як відомо, у різних вікових групах завжди є діти, що знаходяться за межами засвоєння мовної норми. Питання, чому це відбувається, у чому причинність вікового відставання, затримки чи випередження , часто залишається без уваги. Та й хто з педагогів аналізує кількісний і якісний рівень мовленнєвих досягнень поза шкільними балами?
Ступінь розвиненості мовних досягнень не є прямим результатом віку. Оволодіння мовленнєвою нормою є наслідком сформованості й ускладнення комунікативно-мовної діяльності (форм спілкування: емоційно-особистісного, ситуативно-ділового, позаситуативного) та закріплення лінгвістичних знань, умінь та навичок.
Саме мета спілкування, реалізація особистісно значимої потреби вимагають від дитини удосконалювання й ускладнення знакових засобів(вербальних і невербальних). Досконалість засвоєння і користування ними забезпечують успішність і результативність цілей самої діяльності. Тому педагогам і батькам необхідно усвідомити справжні цілі і задачі в сфері мовленнєвого і комунікативного розвитку дитини.
Отже, мовленнєва діяльність ґрунтується на психічній діяльності людини, залежить від її інтелектуального та емоційного розвитку і спирається на мовні знання.
Розвиток мовлення залежить від низки психологічних та соціальних чинників. Рівень розвитку мовлення є одним з інтегральних показників зрілості особистості.
В сучасній психолого-педагогічній літературі обґрунтовано значний вплив на розвиток мовлення стосунків у сім’ї та тісний зв’язок між розвитком мовлення з одного боку і мислення та уяви – з іншого. Виділено тісний кореляційний зв’язок між різними показниками мовлення , а також між показниками рівня розвитку пізнавальної сфери школяра. Розвиток мовлення і когнітивний розвиток тісно пов’язані, взаємно впливають та стимулюють один одного. Високі показники психічних процесів корелюють з високими показниками розвитку мовлення.
В результаті експериментального дослідження виявлено три типи учнів, які потребують корекції:
— учні з відставанням в опануванні читання та усного мовлення (психологічний рівень детермінації – бідність словника, спричинена недостатньою мовленнєвою стимуляцією);
— учні з відставанням в опануванні письма(низький рівень розвитку мовно-звукового аналізу та граматичної абстракції, недостатньо сформований самоконтроль);
— учні із загальним відставанням з мовлення (несформованість мовно-звукового аналізу та пізнавальних мотивів до опанування мовою).
Враховуючи вище сказане, виведено практичні рекомендації:
важливо у молодшому та середньому шкільному віці навчити дітей роздумувати вголос, словесно відтворювати думки і вербалізовувати процес та отриманий результат виконання вправ;
потрібно пропонувати учням завдання, для розв’язування яких необхідні одночасно і практичні дії, і вміння оперувати образами, поняттями, висловлювати судження на рівні логічних абстракцій, при цьому обов’язкова перевірка отриманого результату;
учитель має диференційовано підходити до навчання кожної дитини, а батьки повинні готувати дітей до школи в мотиваційному плані, якомога більше спілкуючись з ними;
учитель повинен враховувати впливи невдач в навчанні дитини та впливи негативних прикладів товаришів учня, оскільки розвиток мовленнєвих знань та вмінь є складним процесом, що залежить і від соціокультурного контексту;
розвиваючи мовлення школяра, потрібно враховувати вікову динаміку кожної дитини, стан здоров’я у шкільному віці, до школи та особливості пренатального розвитку;
слід діагностувати та коригувати такі причини мовленнєвого відставання:
бідність словника;
2) низький рівень розвитку граматичної абстракції;
несформованість самоконтролю;
недостатність мовленнєвої стимуляції;
відсутність стійких мотивів до опанування мовленням;
несформованість мовно-звукового аналізу та ін.
«Необхідно розвивати в учнів, адаптувавши їх до відповідного віку і можливостей учнів, такі вміння:
уміння орієнтуватися в ситуації спілкування:
враховувати умови, обставини, місце, спосіб та адресата спілкування;
визначати тему спілкування та власну мету під час сприймання мовлення та створення висловлювання;
створювати початкове уявлення про можливий варіант змісту висловлювання, прогнозуючи його загальний характер на основі визначеної теми висловлювання;
уміння орієнтуватися у змісті висловлювання:
уважно вислуховувати співрозмовника;
утримувати в пам’яті деталі почутого;
формулювати основну думку висловлювання;
запам’ятовувати зміст, особливості мовленнєвого оформлення повідомлення;
обмірковувати деталі сприйнятого висловлювання та самостійно створюваного;
аналізувати особливості змісту і мовленнєвого оформлення повідомлення і створюваного висловлювання відповіді;
відповідати на запитання співрозмовника та вміння ставити запитання;
використовувати формули мовленнєвого етикету відповідно до ситуації спілкування;
користуватися супроводжувальними невербальними засобами спілкування;
уміння визначати структуру повідомлення:
осмислювати загальну структуру висловлювання;
виділяти логіко-смислові частини почутого, прочитаного чи створюваного повідомлення;
встановлювати логічні зв’язки між елементами сприйнятого на слух та елементами створюваного повідомлення;
уміння оцінювати мовленнєве повідомлення, визначати результати розмови:
перевіряти результат відповідно до поставленої мети;
робити висновки з почутого чи прочитаного;
висловлювати власну думку щодо сприйнятого»(14, 2 ).
Сприятливим моментом для формування вмінь культури спілкування в учнів є створення ситуацій спілкування, максимально наближених до щоденних життєвих , введення учнів у запропоновані умови спілкування, враховуючи місце, час, мету, соціальний стан і кількість співрозмовників, а відповідно до врахованого – вибір формул мовленнєвого етикету. Форма спілкування – діалог (рідше – монолог).Тут вчителю особливо потрібно слідкувати за культурою мовлення учнів, тобто звертати увагу на правильне наголошування слів, уживання їх у потрібному відмінку, уникати явища тавтології, правильно творити числівникові форми, знати про явище багатослів’я і уникати його, не порушувати лексичну сполучуваність слів, запобігати помилкам у дієвідмінюванні дієслів, пам’ятати про діалектизми та їх доречність (недоречність) уживання в конкретній ситуації спілкування.
Найсприятливіші умови для вдосконалення мовлення створюються у тому випадку, коли навчання проводиться на рівні діяльності, тобто в умовах, наближених до природної комунікації, у вигляді рольової гри, яка забезпечує усвідомлення у побудові висловлювань і вищу мотивацію навчання.
Учні часто не можуть висловити власні думки, побудувавши логічне, зв’язне, послідовне висловлювання, незважаючи на те, що вони цілком можуть сприймати і повністю усвідомлювати почуте чи прочитане. Проблема полягає у тому, що вчителі досить мало часу відводять на завдання, вправи, які б повсякчас сприяли формуванню зв’язних висловлювань учнів, причому такі вправи потрібні не лише на уроках розвитку зв’язного мовлення, а й під час вивчення лінгвістичних тем. Адже лише шляхом постійного вправляння і за умови активного навчання можна досягти ефективного результату у будь-якому виді навчальної діяльності.
Практика спілкування може бути організована в різноманітних формах: це участь у бесідах, рольових іграх, тренінгах, дебатах, самостійне створення учнями ситуацій спілкування. При цьому важливо, щоб учитель створював у навчальному процесі реальну ситуацію спілкування, у якій присутній адресат, тому що без цього мета мовленнєвої діяльності втрачає свій сенс. Часто педагог робить помилку, не створюючи певної мовленнєвої ситуації, ставлячи дітей у становище, коли вони будують висловлювання заради самого процесу, ні до кого не звертаючись, тобто не враховуючи однієї зі складових спілкування – адресата.
У навчальному процесі необхідно моделювати ситуацію спілкування і як зразок представляти учням, щоб вони могли її використати як один із можливих варіантів у рольовій грі чи під час імітації ситуації спілкування, а потім і в реальній ситуації спілкування відтворювали автоматично.
Мовні норми учні засвоюють шляхом вивчення правил мовної системи. Основне завдання полягає в набутті вмінь застосовувати засвоєні норми в мовленнєвій діяльності, вільно ними користуватися.
«Важлива роль в оволодінні літературною нормою належить конструюванню і переконструюванню мовних одиниць, добору еквівалентних слів і конструкцій, аналізу й виправленню мовленнєвих помилок, редагуванню з визначеним завданням привести у відповідність з нормою і, нарешті, вибору мовних одиниць. Виконуючи одне із завдань, учень повинен вибрати нормативний варіант. Тому всі дії, спрямовані на оволодіння мовною нормою, включають операцію вибору» (7, 184).
«Для того, щоб навчити дітей мовленнєвої взаємодії з різними адресатами, треба чітко уявляти, що є цікавим, цінним для різних вікових груп, міських і сільських дітей тощо. Адже відомо, що вони насамперед виражають своє ставлення до того, що їх цікавить. Абстрактні теми бесід, які прямо не стосуються дитини, не містять проблемних ситуацій, виконання вправ, що складаються з окремих речень, не сприяють формуванню вмінь спілкуватися. Діти будуть лише виконувати вимоги
вчителя»(6, 3).
Активізує словесну творчість ігрова діяльність, спостереження за оточенням (взаєминами людей, природою тощо) і художня (зокрема — артистична) діяльність.
Виконавсько-мовленнєві вміння є необхідним і важливим компонентом словесної творчості, тобто вміння спілкуватися. Тому постає завдання – навчити дитину не просто володіти теорією і практикою словесної творчості, а й сформувати у неї комплекс спеціальних умінь, притаманних сценічній діяльності. Оскільки шкільними програмами та навчальними планами не враховано цієї деталі при вивченні рідної мови, вчитель індивідуальною чи позакласною роботою має поповнювати творчі вміння учнів. З цією метою виявляються потенційні можливості кожної дитини, розробляється відповідний набір вправ, етюдів з певною цільовою установкою, а також спеціальні завдання для самостійної роботи з розвитку артистичних умінь.
Слово покликане виконувати різноманітні функції: описово-роз’яснювальну, оцінну, імперативну, переконувальну, розважальну, функцію контролю, просвітницьку, інформативну, наставницьку, втілювальну тощо. Реалізація кожної з них передбачає наявність чи виявлення артистичних умінь, оскільки сила впливу слова на слухача залежить не лише від змісту висловленого, а й від того, як цей зміст передається.
Активно спрацьовують такі методи, як парна словесна дія, дія в «люстерці», індивідуальна розповідь-відтворення, тренінги зі спеціальними вправами, вибір прийомів активізації бачень, рольових ігор, етюдів.
Основним методом, що дає змогу розвивати техніку мовлення, є метод вправ
що спрямовані на постановку та розвиток темпу мовлення, тембру, гучності, тону;
що формують дикцію – чіткість вимови;
що входять у тренінги аналітичного характеру(на тлумачення, зіставлення, аналіз вимови ).
Щоб розвивати дар слова, педагог повинен вчити учня
спостереженню над мовленням (своїм та чужим) і під час занять, і на дозвіллі, і при слуханні дикторів та ведучих теле- і радіопередач;
вміти бачити і класифікувати тип мовленнєвої помилки, аналізувати причину її виникнення;
коригувати мовлення, виправляючи помилки, оцінюючи правильність та доречність вжитих слів та речень.
Проблема помилок в мовленні учнів давня і водночас актуальна.
Немає системи роботи над мовленнєвими помилками – не буде мовленнєвої грамотності.
Практичний аналіз висловлювань відбувається на основі розмежування мовленнєвих помилок:
*Змістові(З):
— заголовок не виражає теми або основної думки тексту;
— є зайве речення;
— думки викладаються непослідовно;
— тема розкрита неповно, про щось сказано недостатньо повно;
— відсутня комунікативна спрямованість;
— недостовірність викладеного матеріалу, перекручування фактів;
— безсистемність викладу;
— смислові розриви у викладі змісту;
— відсутність засобів зв’язку між елементами тексту;
— дублювання змісту попередніх частин тексту;
— порушення основних законів мислення: тотожності, протиріччя, достатньої основи, послідовності тощо.
*Лексичні(Л):
— вживання слова у невластивому для нього значенні (Прекрасні білі лілії засипають із заходом сонця. Цей лікар лічить усі хвороби.);
— порушення лексичної сполучуваності (Дівчинка каменем стрибнула у річку. Найкращу картину «Осінь» художник намалював у 1886 році.);
— наявність у тексті слів, що не властиві описуваній історичній епосі (Кавалеристи й козаки відважно билися з турками.);
— дублювання змісту в двох словах (Написати свою автобіографію.);
— використання слів, не властивих українській мові (Бабуся собирала зілля та лікувала ним людей.);
змішування паронімів, синонімів, антонімів, міжмовних омонімів (Я взяв зі столу квиток і почав читати екзаменаційні питання. Він їздив у громадянському транспорті. Понеділок – перший день неділі.);
калькування російських слів і словосполучень (Фонар. Міроприємство. Виключити світло.);
невдале вживання займенників для зв’язку речень у тексті (Озеро…Коли сходить сонце, то воно ніби вкривається коштовним камінням. Дівчинка, вона була високою.);
перекручування фразеологізмів(приймати міри, настоювати на своєму);
змішування елементів двох фразеологізмів (дивитися повз вуха, пропускати крізь пальці, перебрати через край);
плеоназм (Пам’ятний сувенір, передовий авангард, спільна співпраця, народний фольклор. Треба більше садити лісів та дерев.);
тавтологія (Користь від використання приладів. Приймаючи на роботу нових працівників, слід при їх прийомі враховувати знання іноземних мов.);
невиправданий лексичний повтор;
діалектні слова та вирази чи слова із закінченням, що з’явилося під впливом говорів (у сім годин, топанки, ногавиці);
побутування молодіжного сленгу (училка, фізра, доза (домашнє завдання));
алогізми різного походження (насипати води, поставити ручки, зошити стоять, стерти дошку, розгорнути книжки).
*Граматичні:
— порушення творення граматичних форм, викривлення морфемної будови слова, неправильне творення відмінкових форм, форм числа, дієвідмінювання тощо (З Восьмим березням, на півтора сторінок, у тисячу дев’ятсотому році, нема сніга, передсмертельні бої, кричуть дуже голосно. Восени з дерева відпадає жовте листя.);
«…вибір форми залежного слова в межах словосполучення; узгодження іменника з кількісним числівником;
порушення меж речень;
поєднання в ролі однорідних членів речення мовних одиниць різних рівнів;
розрив дієприкметникового звороту означуваним словом;
невиправданий вибір сполучника або сполучного слова між частинами складного речення;
поєднання прямої та непрямої мови»( 11, 65).
*Стилістичні(за класифікацією М. Пентилюк ( 12, 28)):
— «порушення стильової єдності тексту: стилістична несумісність слів, різностильові синтаксичні структури; різностильове забарвлення тексту (колорит офіційності в художньому тексті, колорит емоційності в науковому тощо);
— неправильне вживання слів з переносним значенням , фразеологізмів, штучна образність (Якби Микола Джеря не втік від пана, він би перевернув світ. Столяр передав школярам свій прекрасний досвід.);
— недоречне використання емоційно-забарвлених слів і виразів, без урахуваня їх стилістичних функцій , унаслідок чого виникає стилістична несумісність слів, різних стилістичних рядів (Роман кожного ранку крокує до школи.);
невміння користуватися граматичними синонімами, варіантами словоформ, словосполучень і речень у текстах різних стилів (читати — читать, знає – зна);
невиправдане вживання мовних штампів, кліше(проходять червоною ниткою, не можна не вказати, розгорнути підготовку, на повну потужність тощо; Не можна не вказати на багатоплановість епічного твору.);
зайві в мовленні недоречно вжиті слова (слова-паразити: ну, значить, так би мовити, ось, скажімо, словом, отже, власне кажучи, це саме, звичайно та ін.);
порушення милозвучності мовлення (У парку купи опалого листя вітер роздуває.);
невмотивоване нагромадження одних і тих же частин мови або їх форм (Важливе значення для засвоєння мовлення мають завдання на аудіювання.);
уживання громіздких, одноманітних синтаксичних конструкцій , що роблять текст стилістично невиразним».
Як бачимо, мовленнєві порушення різнопланові і різноманітні, тому систематизована їх класифікація дозволяє вчителю об’єктивніше оцінювати комунікативні уміння та навички і акцентувати увагу школярів на конкретних деталях мовлення.
Робота вчителя по усуненню мовленнєвих помилок учнів проводиться за такими напрямками:
виправлення, облік, класифікація помилок учнів для діагностики й організації корекційної роботи;
організація і проведення спеціальних уроків роботи над помилками;
пошук та виправлення помилок самими учнями шляхом самоперевірки, аналізу мовленнєвого матеріалу;
попередження можливих помилок при вивченні різних тем курсу на основі прогнозування.
Більшість лексичних помилок спричинені бідністю словникового запасу та низьким рівнем сформованості практичних мовленнєвих умінь.
Розвиток мовлення будується на постійному взаємозв’язку накопичення конкретних уявлень і збагачення словникового запасу, що є умовою переходу дітей до узагальнень. На початкових етапах цього розвитку дитина виокремлює у значенні слова якусь одну, часто несуттєву ознаку. Слово для неї тісно пов’язане з конкретною ситуацією. І лише поступово в учнів формується вміння виокремлювати суттєві узагальнені ознаки слова, незалежно від конкретних ситуацій і несуттєвих ознак. Від якості цієї роботи залежить повнота знань, які отримують діти про суспільні і природні явища, а також уміння їх узагальнювати, робити висновки і висловлювати своє ставлення до довкілля.
Не менш важливе значення мають якісні зміни, що відбуваються і в пасивному, і в активному словниковому запасі учнів – засвоєння смислових відтінків слів (синоніми, омоніми), використання у власному мовленні фразеологічних словосполучень, тобто перехід останніх до складу активного словника. Під впливом навчання змінюється ставлення учнів до слова, яке стає для них не лише засобом спілкування, а й об’єктом свідомого спостереження, аналізу, порівняння, узагальнення.
Збагачення словника є одним із суттєвих завдань мовленнєвого розвитку школярів і тому посідає провідне місце у навчальній діяльності.
Усі п’ятикласники після вивчення теми «Лексикологія» і знайомства з тлумачним словником на кожен урок готують словникову статтю-роз’яснення невідомого або незрозумілого раніше слова, записуючи до робочих зошитів. На початку заняття 1-2 учні повідомляють класу свої «знахідки». Решта учнів знають: їх словникова робота буде перевірена і оцінена разом із робочим зошитом.
Шестикласники виписані слова вже вводять у речення.
Учителем час від часу готується детальне повідомлення про значення фразеологізму, наприклад:
Сизифова робота(Сизифів труд).Так називають будь-яку безцільну нескінченну роботу.
Коринфський цар Сизиф, розповідали греки, був дуже хитрим. Непокірний, гордий, він постійно обманював богів і знущався над ними. Цар розповів людям таємниці богів, про які сам дізнався. І Зевс послав до нього Смерть. Та Сизиф і Смерть перехитрив, закував її у цепи, а люди стали безсмертними. Нарешті перемігши царя, боги присудили йому сувору кару: Сизиф був приречений увесь час котити вгору великий камінь. Коли той досягав вершини, то зривався і скочувався до підніжжя гори. Справу треба було починати спочатку…
Кара Сизифа була страшною не стільки важкістю, скільки беззмістовністю, безцільністю, непотрібністю його роботи. Саме звідси – образ непотрібної безглуздої праці.
Після роз’яснення вчителя учні вводять поданий фразеологізм у речення.
Учні 7-11 класів можуть підбирати синоніми та антоніми до виписаних слів або складати з ними речення.
Важливою ділянкою роботи над вдосконаленням усного мовлення є оволодіння орфоепічними нормами літературної вимови, правильним наголошуванням слів.
Практикуємо такі вправи(16, 22-26):
Вправа
Поставте наголоси в наведених словах, перевіривши правильність вибору за словником.
Терновий, хвацький, хваткий, заробіток, предмет, приспів, лазуровий, пізнання, наздогад, ворота, обстріл, бурштиновий, ґазда, лавровий, поміщицький, католицький, льодовий, ніздря, затичка, показ, клейковина, міфологія, насамперед, маркетинг, зубожіти, жмикрут, жнива, простір, спина, слина, підданець, кухонний, ревінь, пурхати.
Вправа
Виберіть із двох наведених форм наголошування правильну і запишіть, перевіривши правильність вибору за словником.
Локшина – локшина, циган – циган, судно – судно, подруга – подруга, праща – праща, обруч – обруч, щипці – щипці, курятина – курятина, листопад – листопад, діалог – діалог, соломина – соломина, кишка – кишка, живопис – живопис, вітчим – вітчим, розмах – розмах, випадок – випадок, фольга – фольга, медикамент – медикамент, кілометр – кілометр, акафіст – акафіст, догмат – догмат, фарфор – фарфор, ортодоксія – ортодоксія, шофер – шофер, феномен – феномен, мартиролог – мартиролог, анатом – анатом, анапест – анапест, партер – партер, індустрія – індустрія, алфавіт – алфавіт.
Вправа
Випишіть слова з правильно визначеним наголосом.
Болотистий, відстояти, вільха, вуси, граблі, дочка, загадка, кидати, кроїти, купіль, курятина, кухонний, миленький, марнота, параліч, обстріл, перепис, пересидіти, плигати, помовчати, розмах, розпад, сердити, рукава, столяр, сороковий, уродженець, оптовий, перепустка.
Вправа
У кожному ряді наведених слів знайдіть по одному слову, в якому допущено помилку при наголошуванні.
- Черговий, корисний, ненависний, слина, перчити.
- Липкий, скінчити, кремінь, дошка, вудити.
- Сегмент, урочистий, дояр, виразний, синява.
- Показ, п’яниця, середина, спустошити, приятель.
- Чадний, попільниця, осока, полежати, чотирнадцятий.
Вправа
Поставте наголос в наведених словах іншомовного походження, перевірте правильність виконання завдання за словником.
Центнер, каталог, каучук, кілометр, квартал, тарантул, цемент, симетрія, арахіс, алкоголь, бюлетень, диспансер, анамнез, псевдонім, факсиміле.
Вправа
Доповніть ряди словами, які утворюються за тією ж моделлю і мають аналогічний наголос.
Міліметр…
Барометр…
Демократія…
Некролог…
Кулінарія…
Програміст…
Гуморист…
Хронограф…
Вольтметр…
Каліграф…
Орнітолог.
Вправа
Поставте наведені слова іншомовного походження у формах родового відмінка однини і називного відмінка множини, порівняйте наголоси в цих формах із початковою формою і зробіть висновок про особливості наголошування іншомовних слів.
Атом, аванс, костюм, фабрика, балет, базар, бульвар, декрет, імпорт, інвестор, консул, мускус, нюанс, овал, орган, офорт, паштет, пейзаж, період, рота, сервіз, символ, сюїта, багаж, муляж, патруль, професор.
Вправа
Розподіліть іншомовні власні назви у три колонки: 1)слова з французької мови; 2) слова з англійської мови; 3) слова з польської мови.
Сформулюйте правило наголошування власних назв іншомовного походження.
Гюго, Байрон, Міцкевич, Діккенс, Мопассан, Стендаль, Словацький, Шеллі, Сенкевич, Дюма, Тріоле, Івашкевич, Шекспір, Запольська, Конопніцька, Бальзак, Бронте, Меріме, Гонкур, Моруа, Грабовський, Каспрович, Доде, Рассел, Кіплінг, Тувім, Ньютон, Войтила, Арагон.
Вправа
Поставте головний і побічний наголоси у наведених словах.
Автомотолюбительський, сільськогосподарський, гірничозбагачувальний, водонепроникний, агіткампанія, педуніверситет, землеволодіння, характеротворення, психоневропатолог, багатостраждальний, дерматовенеролог, термогідродинаміка, світловодолікування, хлібосольний, товарознавець.
Вправа
Поставте в наведених словах наголоси, порівняйте наголошування українських слів і їхніх російських відповідників.
Фартух, кремінь, бородавка, машинопис, веретено, дрова, чорнозем, ненависть, колія, олень, пасти, петля, решето, розвідка, щавель.
Вправа
Знайдіть і випишіть слова з подвійним наголосом.
Пережиток, омела, маляр, договір, послуга, козаки, помилка, статуя, ремінь, просвіт, наглядач, ускочити, шкереберть, перетримати, навскісний, листопад, мабуть, завжди, сільськогосподарський, зокрема, щілина, простий, український, агент, первісний, весняний, слабий, родина, мандрівний, колесо.
Вправа
Поясніть відмінності у значенні наведених пар слів, складіть із ними речення.
Атлас – атлас, кулик – кулик, ласо – ласо, пора – пора, паша – паша, характерний – характерний, артикул – артикул, броня – броня, зерно – зерно, замок – замок, манія – манія, вигода – вигода, дозвільний – дозвільний, підданий – підданий, басма – басма.
Вправа
Запишіть наведені слова у дві колонки: 1)слова, у яких наголос виконує смислорозрізнювальні функції; 2) слова з подвійним наголосом.
Тепло, ласо, мрійливий, сніжний, поверх, заклад, милувати, юрма, ряснота, кедровий, користь, дзвони, відомість, замковий, привід, білизна, розбір, навкіс, заголовок, серпанковий, тріска, пугач, тіпати, сурма, деревина.
Вправа
З дієсловами, які мають подвійне наголошування, складіть речення.
Захищати, полисіти, ласувати, толочити, ходити, відвідувати, хлюпнути, змилостивитися, пестити, змагатися, підбадьорити, закінчити, співати, запродати, користуватися, ніяковіти, старіти, черствіти, хворіти, розпрямити.
Вправа
Сформулюйте правило наголошування іменників, що утворюються за допомогою префікса ви-. З’ясуйте, які з наведених слів є винятками зцього правила.
Виступ, вимова, виклик, вимога, вискочка, виняток, видавництво, виріб, вихід, вирощування, виробіток, вигода, виїзд, виразка, виродження, вимір, вибуття, вибранець, вивідач, видатність, вилка, винагорода, виліт, виправдання, випробування.
Вправа
Яке з-поміж наведених слів випадає із загального правила наголошування складних іменників, утворених від слова писати?
Літопис, машинопис, рукопис, тайнопис, живопис, іконопис, скоропис, звукопис, часопис, перепис.
Вправа
Утворіть від наведених слів нові за допомогою суфіксів –щин-, -чин-, поставте в них наголос; визначте, яке слово є винятком із загального правила наголошування слів такого типу.
Полтава, Суми, Вінниця, Галич, Миколаїв, Одеса, Херсон, Київ, Донецьк, Львів, Житомир, Васильків.
Вправа
Серед наведених слів знайдіть ті, що відступають від загального правила наголошування іменників жіночого роду, утворених за допомогою префікса по-.
Позначка, помилка, похибка, поступка, подружка, подушка, посвідка, позичка, покришка, покритка.
Вправа
Запишіть наведені слова у дві колонки: 1)слова, у яких наголос при словозміні (у множині) з основи переходить на закінчення; 2)слова, у яких наголос при словозміні (у множині) із
закінчення переходить на основу.
Миска, ластівка, земля, зоря, борода, вчителька, губа, жито, верба, голка, річка, бджола, цукерка, межа, гадка, берег, копійка, качка, вода, ложка.
Вправа
Утворіть від поданих дієслів іменники на –ння, поставте в цих словах наголос.
Вболівати, голодувати, одужувати, збирати, читати, ходити, стукати, голосувати, прати, засідати, змагатися, обмовляти, возити, відправляти, намагатися, недоїдати, запитати, затримати, сходити, писати, визнати, зобов’язати, навчати, пізнати, видати, вигнати.
Вправа
З’ясуйте, які зміни вносить розрізнення наголосу в наведених словах.
Федорович – Федорович, Павлович – Павлович, Іванович – Іванович, Григорович – Григорович, Давидович – Давидович, Романович – Романович, Степанович – Степанович, Богданович – Богданович, Данилович – Данилович, Антонович – Антонович.
Вправа
Наведені власні назви поставте в родовому, давальному й орудному відмінках однини, визначте наголос і охарактеризуйте сучасні тенденції в його вживанні.
Брюссель, Лондон, Оксфорд, Париж, Лос-Анджелес, Гадяч, Київ, Мукачеве.
Панас, Орест, Модест, Роберт, Марко, Левко, Тарас, Тихін, Іван, Северин, Герасим.
Грицько, Сашко, Юрко, Славко, Тимко, Володько, Васько, Тодорко.
Леміш, Швець, Горбаль, Коваль, Косач, Когут, Гусак, Мовчан, Волох, Рубан.
Петриненко, Пащенко, Василенко, Лазаренко, Новиченко.
Дубас, Гринас, Білас, Рибас, Мориквас, Перебийніс, Непийпиво, Убийвовк.
Вправа
Поставте наголоси у прикметниках.
Клопітний, косий, легкий, мозолистий, новий, перехідний, пісний, пітний, різкий, тигровий, трудний, черствий, чуткий, шовковий, яблуневий, старий, рідкий, страшний, юродивий, ясеновий.
Вправа
Поясніть відмінності в значеннях прикметників, складіть із ними речення.
Гладкий – гладкий, гаванський – гаванський, лікарський – лікарський, західний – західний, адресний – адресний, ядерний – ядерний, правильний – правильний, консерваторський – консерваторський, вершковий – вершковий, неперехідний – неперехідний.
Вправа
Утворіть від іменників прикметникові форми й поставте в них наголос.
Маневр, мандрівник, мармур, плем’я, бомба, залік, абетка, щогла, фах, опт, випадок, текст, трактор, цегла, цукор, курс, атом, гіпс, машина, фантастика.
Вправа
У займенникових формах поставте наголос.
Мене, у мене, собі, в себе, на себе, за тебе, того, на тому, при цьому, цього, його, після нього, тому, у тому, твоєї, твого, мого, твоєму.
Вправа
Поставте наголоси у словах і сполученнях слів.
Всі до одного, на одному, один одному, одна одну, одно за одне, ні одного, один з одним, один-однісінький, один-єдиний, один в один, один одним, один на один, один за одним, одних.
Вправа
Числівники два, три, чотири поєднайте з наведеними іменниками. На який склад падає наголос у цих словах.
Рік, центнер, відро, мішок, брат, дуб, процент, місяць, птах, син, шлях, чоловік, том, берег, нога, жінка, тонна, сорочка, поїзд, клен, аркуш.
Вправа
Утворіть від дієслів форми І особи однини теперішнього часу або простого майбутнього і поставте в них наголос. Поясніть, чим зумовлені помилки в наголошуванні цих форм.
Казати, робити, любити, радити, писати, співати, мати, нести, класти, вболівати, знайти, ходити, читати, берегти, привезти, взяти, дістати, переказати, заробити, привести, укласти, опанувати, стояти.
Вправа
З’ясуйте, які з наведених у парі слів є прикметниками, а які дієприкметниками, складіть речення з кожним словом, сформулюйте правила, що регулюють розрізнення прикметників і дієприкметників за допомогою наголосу та їхнє правописне оформлення.
Здійснений – здійсненний, невпізнаний – невпізнанний, несказаний – несказанний, нездоланий – нездоланний, числений – численний, незлічений – незліченний, неосягнений – неосягненний, недоторканий – недоторканний, нескінчений – нескінченний, недозволений – недозволенний.
Вправа
Запишіть окремо прикметники і дієприкметники відповідно до вживаного в них наголосу. Складіть із ними речення.
Варений – варений, печений – печений, сушений – сушений, товчений – товчений, учений – учений, коханий – коханий, проклятий – проклятий.
Вправа
Якої акцентуаційної помилки припустився український поет-пісняр А.Малишко у своїй знаменитій «Пісні про рушник»?
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Вправа
Утворіть від наведених дієслів форми дієприслівників теперішнього часу і поставте в них наголос.
Вити, плакати, стогнати, ходити, писати, казати, носити, сідати, співати, вишивати, сумувати, жати, пити, гризти, жити, вести, нести, ревіти, дивитися, сміятися, держатися, терпіти, летіти, знати, колоти, грішити.
Вправа
Поставте наголос у прислівниках, перевіряючи правильність за словником.
Осторонь, збіса, наздогад, слідком, набік, біжком, сторчма, вистрибом, притьмом, зусібіч, обабіч, нишком, назирцем, бігцем, миттю, ницьма, крадькома, навпростець, похапки,
наввипередки, завбільшки, завширшки, сторчака, знестяму, обмаль, горілиць, горічерева, удосвіта, надвечір, заздалегідь, дотла, позаторік, безперестанку, напровесні, холодно, подеколи, зопалу, натроє, навідліг, догола, зсередини, спідлоба, внічию.
Вправа
Випишіть прислівники, що мають подвійний наголос.
Вперто, разом, весело, слідом, гаряче, сумно, високо, сповна, глибоко, байдуже, широко, наголову, попереду, зосліпу, допізна, здалека, цілком, тишком, злегка.
Вправа
У яких словах Д.Павличко відступає від норм літературної акцентуації? Які причини цих відступів?
- Закільцювали птаха. Розумію,
Потрібно для науки, але млію.
Немов на серце одягли обруч,
В каталог занесли крилату мрію.
- Зимовий ліс прозорий, мов руїна,
В снігах – кормушки схилена драбина.
І дивиться крізь неї в небо лось
На Бога, що забув привезти сіна.
- В таких літах, коли вже днів нема,
Навчилась мати читання й письма.
І дивиться у книжку, наче в юність,
В життя велике, що пройшло сліпма.
Вправа
Знайдіть у тексті слова, наголошування яких викликає труднощі.
Любов ніколи не буває голосною й галасливою, вона завжди живе у тиші чи у великому болі, і вічну загадку її тисячоліттями розгадують мислителі й поети і, мабуть, ніколи не розгадають. І поки буде людство, навіть, коли виникатиме дика озлобленість і ненависть, рятуватиме його вона, любов, вічно являючись і пробуджуючись і в грядущі часи можливого апокаліпсису. Не забуваймо про це в буденності своїй, у контактах між людських, в умовах найтяжчих… коли ділимо владу чи славу – все минуще. Жива Любов!..(В.Коваль).
***
Знайдіть у тексті слова, наголошування яких викликає труднощі.
Як мертво та сумно стає восени, коли пташки покинуть наші степи та гаї і полинуть від нас за море у далекий теплий край – у вирій. Не чути дзвінких їх чарівних пісень, бо найкращі співуни наші покинули свої оселі і подались за море, щоб там у теплому краї перебути тяжку негоду лютої зими. Щасливі!..
Вони не знатимуть того страшного холоду, який буде панувати над нашим краєм замалим не цілого півроку ; вони не знатимуть тих страшних завірюх, що засвистять по гаях, що закрутяться по степах широких…
А ми? Ми – люди, що розумом своїм пишаємось над усім живим створінням, зостанемось пригнічені недолею своєю і будемо терпіти і голод, і холод, бо мало знайдеться поміж нами таких, у кого забезпечене життя оселею своєю, теплом, достатками і щастям, щастям тихого, спокійного, розумного життя. Ні, більше поміж нами таких, що голод дошкуля і наскрізь холодом пройма… (Я.Жарко).
Колись Сократ сказав молодому юнакові, який серед інших виділявся фізичною силою та зовнішньою красою: «Скажи що-небудь, щоб і я тебе побачив».
Як часто навіть при розмові по телефону через інтонацію та манеру говорити ми створюємо образ людини. Тому варто розповісти учням, що говоріння – важлива характеристика особистості , а володіння навиками говорити треба розвивати. Стиль промови є дуже важливим і буде візитною карткою на все життя. Манера та навики правильного говоріння допомагатимуть у навчанні, кар’єрі, сім’ї , стосунках з друзями. Сотні відтінків мови можуть привертати увагу, викликати сміх, здивування, співчуття, налаштовувати на співпрацю, насторожувати тощо.
В Стародавній Греції не можна було розраховувати на участь у громадському житті, якщо у людини були проблеми з говорінням. Ті ж, хто володів словом, без технічних засобів керували натовпом, командували в боях, уміли володіти увагою тисяч людей. І справа не в багатослів’ї, а в умінні подати свої думки.
Оптимальний шлях покращити стиль промови – практикуватися. Чим більше спілкуватися, тим швидше відчуття невпевненості та хвилювання зміниться на впевненість та вміння володіти собою.
Важливо пам’ятати про зоровий контакт, контроль над голосом, швидкість, звук , паузи та жести. Досвідчені промовці використовують погляд для контакту з аудиторією, з співрозмовником. Якщо дивитися прямо у вічі не зручно, треба дивитись на брови, ніс або чоло слухача. Потрібно уникати погляду поверх голів.
Промовці повинні вміти використовувати свій голос для звернення та утримання уваги слухачів, для передачі впевненості, зацікавленості, ентузіазму тощо. Він має бути спокійним та вказувати на позитивне ставлення до людей. Без використання голосових наголосів промова буде здаватися нудною та звучати невпевнено.
Доцільно використовувати швидкість свого голосу так, щоб все, про що говориться, було зрозумілим. Коли людина виразно говорить, змінює інтонування і швидкість промови. Швидко говорить тоді, коли хоче підкреслити поспішність дій, повільно тоді, коли пояснює свої ідеї. Промовці мають виділяти важливі слова логічним наголосом, уникати невпевненості, повільності у висловленні, у той же час – не говорити дуже швидко, ніби кудись поспішаючи. Хай слів буде небагато, але вони мають містити багато думок.
Аргументи гарні лише тоді, коли їх добре чують. Треба направляти свій голос на слухачів, а не, наприклад, на стіну. Говорять голосно, коли хочуть підкреслити інтенсивність, і тихо, коли передають емоції. Особливо добре тренуватись володіти голосом, декламуючи вірші, в яких передано емоції, відтінки почуттів. Досвідчені актори театрів ніколи не кричали зі сцени, навпаки, говорячи тихо, вони примушували глядачів прислухатись до слів і смислу сказаного. Від дуже голосного говоріння слухачі втомлюються , це дратує, створює агресивний відтінок поведінки. Володіння голосом говорить про хороші манери людини.
Досвідчені промовці розуміють ефект мовчання у спілкуванні. Вони часто роблять паузи, особливо перед та після ідей, складних пунктів та розділів своєї промови. Пауза повинна бути настільки довгою, щоб слухачі були здатні з’ясувати сказане та приготуватися до сприйняття наступної інформації. Але треба уникати примусових пауз або просто вигуків. Пауза достатньої тривалості виділяє сказані ідеї краще за всі інші засоби усного мовлення.
Природні стримані жести часто допомагають у мовленні, але не треба вимахувати руками перед слухачами, надмірно крокувати по кімнаті. Треба уникати ненатуральних (театральних або хореографічних) жестів. Дехто робить їх через хвилювання, наприклад, тикає пальцем перед очима, поправляє волосся або одяг, крутить ручкою. Такі жести відволікають увагу слухачів і псують промову, а головне – є шкідливими для самого мовця.
Збентеження при висловлюванні має багато форм. Хвилювання, страх, паніка, тривога, передчуття чогось недоброго чи несподіваного тощо. При цьому голос може звучати ненатурально.
Треба відчувати себе фізично, емоційно, інтелектуально розкутими перед аудиторією. Гарні промовці визнають те, що будуть переживати, нервувати. Попередня підготовка – це основний спосіб позбутися збентеження . Багато людей не звертають уваги на стан промовця, їх цікавить власне інформація. Початківці повинні розпізнавати збентеженість і намагатися контролювати її під час розмов. Це значно ефективніше, ніж пробувати її позбутися або зменшити. А для цього – тренуватися якомога більше. Використовувати дзеркало в себе вдома, просити батьків, друзів, щоб вислуховували ваші висловлювання-тренування. Практика є найкращим засобом подолання всіх мовленнєвих комплексів. Можна використовувати гумор, щоб зняти напругу.
Треба бути готовим до хвилювання, вміти підбадьорити себе і того, хто поруч.
Використовуйте для підготовки переказування історій, вправи публічного виступу, рольові ігри.
Працюючи в системі занять по розвитку мовленнєвих умінь , важливо знати та використовувати вправи, що ефективно сприяють швидкому засвоєнню учнями навичок говоріння, слухання, критичного мислення. Ці вправи варто комбінувати, змінювати в залежності від проблем, які стоять перед учнями, тобто завжди бути творчими.
Починаючи працювати з новою групою дітей, варто використовувати прості вправи на зразок «криголамів», які зближують учнів для кращого взаєморозуміння та плідної роботи. Важливо створити теплу, невимушену атмосферу на заняттях, брати участь у вправах на рівні з дітьми, програвати і вигравати разом з ними. Це дасть можливість бути ближче до вихованців, що сприятиме кращим результатам.
Рекомендації по проведенню рольових ігор чи вправ:
Надайте учням достатньо інформації, щоб вони переконливо могли грати свої ролі. Така підготовка полегшить завдання учнів і дозволить їм отримувати задоволення від роботи.
- Моделюйте ситуації і проблеми, наближені до життя.
- Надайте учням можливість відразу ж зануритись в ситуацію. Не витрачайте час на довгу вступну частину.
- Дозволяйте учням мінятися ролями, щоб розглянути протилежні точки зору та уникати стереотипного мислення.
- Під час підведення підсумків уроку розгляньте такі питання: Чи була вирішена проблема? Якщо так, то чому? Чому ні? Як вона була вирішена? Які були альтернативні шляхи можливих рішень? Чи доводилось учням в реальному житті мати справу з аналогічною ситуацією?
Рекомендації для учнів стосовно побудови висловлювань:
Думка кожного має право на життя.
Поважайте себе і співрозмовника.
Виявіть слова, які ви вживаєте надто часто, і намагайтеся їх замінити іншими.
Чергуйте довгі речення з короткими: довгі речення важко сприймати і розуміти, а нагромадження коротких робить спілкування нецікавим.
Часте вживання особових займенників замість імен осіб може призвести до неправильного тлумачення сказаного.
Речення, в якому кілька іменників стоять поряд, сприймається важко.
Викладайте думку логічно, без зайвих подробиць.
Мовлення деяких людей незрозуміле через те, що вони нечітко вимовляють звуки. Спробуйте виявити свої хиби і подолати їх.
Голос підвищується тоді, коли ставляться запитання, а при відповіді – понижується.
Хто говорить надто тихо, той справляє враження людини, яка не вірить у свої сили.
Хто говорить надто голосно, втомлює співрозмовника.
Уважно слухайте співрозмовника, не перебивайте його.
Запитання – дуже зручна форма підтримання діалогу. Запитуйте!
Завжди пам’ятайте, чого саме потребує від вас співрозмовник – пояснення, опису, розповіді, доведення тощо.
Гумор і дотепи використовуйте доцільно, за умови, якщо ви вмієте бути дотепним.
Завжди дотримуйтесь правил етикету тощо.
Вправи
«Секрет»
Усім учасникам вчитель роздає по «секрету» з красивої скриньки(ґудзик, намистинку, годинник тощо), кладе в долоньку і затискає в кулачок. Учні описують «корисність» предмета, не називаючи його. Коли всі предмети розсекречено, учні підходять один до одного і знаходять способи умовити когось обмінятись «секретами»(вчитель перед вправою кожному індивідуально дав прочитати речення: «Віддай цю річ тільки тому, хто знайде «ключик» до твоєї душі, і розкажи усім присутнім про цей «ключик»».
Зауваження: вчитель стежить за процесом обміну, допомагає боязким знайти спільну мову з однокласниками.
«Озвучування «німого» фільму»
Мета: виробити навички розпізнавання міміки і жестів акторів, розвивати фантазію, творчі здібності та мовлення учнів.
Етапи:
- Учні дивляться кінофрагмент невідомого їм художнього фільму або мультфільму в німому варіанті(з відключеним звуком) і придумують( у групах) варіанти його озвучення.
- Кожна група виділяє своїх акторів та звукорежисера, які озвучують (дублюють) кінофрагмент.
- Практичне заняття завершується переглядом відеофрагменту із справжнім озвученням. У кожного актора з’являється можливість порівняти оригінал зі своїм озвученням.
«Автопортрет»
Завдання вправи — описування своїх кращих якостей словесно або з допомогою малюнків; тренування спонтанного говоріння; розпізнавання Себе в оточуючому світі, в суспільстві.
Поняття: відносини, поведінка, емоції, самооцінка.
На дошці записи:
мене в сім’ї звуть…
мій улюблений напрям в музиці…
мої інтереси…
мої улюблені предмети в школі…
мої улюблені речі в кімнаті…
мій улюблений колір…
Тепер всі по черзі повинні проговорити про себе все, що вони хочуть сказати. Якщо хтось хоче, хай намалює свої враження і про себе, і про інших. Не забудьте і ви розказати про себе! Малюнки краще розвішати у кімнаті, де будуть проходити заняття.
Наступного разу змінюйте завдання: розкажіть про свої сьогоднішні здобутки, можливо, про свої втрати; створіть оповідання про те, що діти можуть втратити під час війни або стихійного лиха.
Для вчителя стане ясною шкала цінностей кожної дитини.
Питання для обговорення:
Чи важко було придумувати оповідання?
Як ви почувалися перед виконанням завдання?
Що ви відчували, коли вас усі слухали?
Як ви почуваєте себе після закінчення роботи?
«Колір жестом»
По черзі кожен зобразить улюблений колір жестами. А ми будемо відгадувати. Показувати на предмети подібного кольору не можна.
«Хто я?»
Завдання та характер такі, як у вправі «Автопортрет». Трохи змінимо предмет розмови та питання для рефлексії.
Моє ім’я…, воно перекладається(або означає)…
Більше всього я гордий за себе, коли…
Я симпатична людина тому, що я…
Більше всього мені подобаються такі люди, як… тому, що…
В цих людях мене найбільше приваблює те, що вони…
У мене самого є прекрасні якості…
Одна з кращих справ, якою я можу гордитися, є …адже при цьому я…
Питання для обговорення:
Чи важко відповідати на питання? Чому?
Чи було вам ніяково або важко говорити про себе добре? Чому?
Чи сподобалось вам говорити про себе хороші речі? Для кого це важливіше – для вас чи для сторонніх? Чому?
Якщо згадати людей , які вас приваблюють , та їх позитивні якості, то чи позбавлені ці люди негативних рис? Ви знаєте про ці риси? Це не заважає вам?
Увага! Ця вправа часто переходить в дискусію. А це саме те, що нам треба.
«Приміряння ролей»
Кожен зробить примірку трьох ролей – агресивної, невпевненої й упевненої в собі людини.
Зразок. Уявіть собі, що ваш знайомий забув повернути вам вашу річ(книгу, диск тощо).
Агресія: «Ти нарешті принесеш мій журнал? Скільки разів можна нагадувати! Я хочу одержати його завтра!»
Невпевненість: «Вибач, якщо моя викрійка тобі не потрібна, то чи не могла б ти її повернути?»
Упевненість: «Ми домовилися, що ти повернеш мені модель вчасно. Буду вдячний, якщо саме завтра ти принесеш її мені».
«Кінопроба»
Це гра в кінозйомку.
Завдання — підняти самооцінку , говорити перед аудиторією, проявити акторські здібності.
Поняття: відносини, поведінка, цінності, ораторські здібності, акторські задатки.
В аудиторії ніхто не повинен критикувати та коментувати події.
На ваш вибір або з допомогою класу напишіть ролі на окремих аркушиках або на дошці. Зробіть імітацію знімального майданчика , телестудії. Тепер об’єднайте учнів по три і запропонуйте обговорити у групі , які якості героя фільму учень буде пропагувати від свого імені. Далі один з групи виходить у центр і проговорює за свого героя монолог: «Я, Котигорошко,…»
Питання для рефлексії:
Що ви почували, коли говорили перед усім класом?
Ви нервували чи боялися, коли говорили? Що допомогло вам перебороти свій страх?
Вам подобалося слухати інших?
Як ви думаєте, що відчували інші?
Поясніть режисерам, чому саме вас потрібно взяти на цю роль.
Всі по черзі повинні побувати акторами і режисерами.
«Сніжинки»
Ця легка і проста вправа покаже, що люди по-різному бачать світ, по-різному ставляться до одного і того ж явища. Також треба розуміти, що ніхто не претендує на істину.
Роздайте кожному по аркушу паперу .
Два правила для цієї вправи: ніхто не дивиться, як вправу роблять інші, і не можна перепитувати, що треба робити. Пропонуєте дітям наступні дії:
скласти листок вдвоє,
відірвати верхній правий куточок,
знову скласти вдвоє листочок,
відірвати правий верхній кутик,
повторити все тричі, а потім розгорнути свої аркуші,
тепер подивіться, що у кого вийшло.
Результат – у кожного створилась своя неповторна «сніжинка».
Обговорення.
Чому ми не можемо сказати, що у когось папір надірваний неправильно?
Чому такі різні аркуші вийшли, хоч робили всі одне і те ж?
Якщо хтось зробив не так, як ви, чи можна це критикувати або говорити, що він поганий учень?
Чи буває так, що ми вважаємо поганою людиною того, хто робить щось не так, як ми? Приведіть приклади. Чому так відбувається?
Чому люди з інших країн бачать світ по-іншому? Чим їхня точка зору відрізняється від вашої? Чия точка зору правильна?
Як би жилось, якби світ всі бачили однаковим? Чому краще, що всі бачать його по-своєму.
Ця вправа має й іншу інтерпретацію. Покажіть вашим учням по одному кілька малюнків, хай усі дадуть їм назви. Назви будуть дуже різні – залежно від настрою, цінностей, особистих потреб, вихованості.
«Складемо історію»
Ведучий починає історію: «Жили собі…», наступний учасник продовжує, і так далі по колу. Коли черга доходить до ведучого знову, він направляє сюжет історії, робить осмисленим, вправа триває, скільки потрібно.
«Випуск новин». Ця весела і корисна вправа дає можливість розвивати кілька навичок, допомагає пояснювати об’єктивність оцінки чужих ідей, побачити дві сторони одного питання, це прекрасне тренування говоріння та поведінки перед аудиторією.
Потрібна певна підготовка. Напишіть на аркушах визначення термінів, якими будуть користуватися учні під час вправи: «Глухі» , «Люди в інвалідних колясках» , «Люди похилого віку» тощо. Ці надписи мають висіти під час заняття на стінах класу (про ці групи висловлюватимуться інтерв’юери).
Запропонуйте учням сказати те, що вони думають про певну групу людей: тих, хто говорить іншою мовою, людей з інших країн, учнів іншого класу, іншого віку.
Тепер роздайте листочки для записів, розберіть один зразок.
Об’єднуємося в групи по три учні – двоє будуть ведучі новин, а третій буде давати інтерв’ю , висловлюючи своє ставлення до кожної групи людей.
Тепер ведучі новин слухають інтерв’юера і записують свої враження: один погоджується з висловленим, а інший – ні. Це проробляють усі учасники групи.
Коли всі записи зроблено, двоє з групи висловлюються про ситуації з діаметрально протилежних точок зору.
Зразок випуску новин.
Інтерв’ю: «Дівчатка – погані спортсмени… … …».
Репортер 1. «Добрий вечір! Ви дивитесь випуск новин. За останніми дослідженнями виявилось, що дівчатка – погані спортсменки. Вибачте, милі дівчатка, але ви погано граєте в футбол, ви не такі сильні, як хлопчики. Це всі новини на сьогодні».
Репортер 2. «Добрий вечір. Ви дивитесь новини ТСН, за останніми даними агентства «Сорока на хвості принесла», яке зробило сенсаційні відкриття, виявилося, що деякі дівчатка — дуже хороші спортсмени. Вони краще хлопчиків бігають, гнучкіші , більш витривалі і терплячі. Дівчатка грають у футбол не гірше хлопчиків. Вперед, дівчатка! Це були новини. До зустрічі в наступних випусках.
І таким чином обговорюють всі групи, розбирають усі вислови. Всі учасники гри мають побувати в усіх ролях. Вправа універсальна тим, що дає можливість створювати на її основі багато варіантів: можна просто брати інтерв’ю один в одного, можна зробити брифінг для журналістів, які потім дадуть своє бачення проблеми або виголосять промову, що ж вони зрозуміли.
«Промова»
Легка та проста вправа розвиває риторичні навички, навчає не боятися аудиторії, перебувати в ролі. Вправа легко поєднується з іншими вправами. На початку на маленьких аркушиках пишемо різні види промов: промова на відкритті пам’ятника, директора школи на святі останнього дзвоника, президента під час інаугурації, командуючого перед битвою, тост, анекдот, співчуття, захоплення, промова на відкритті нового супермаркету тощо. Ці папірці складаємо на одну купку. Тепер пишемо на інших папірцях різних героїв книжок або кіно: агентів, поросят, Колобка, динозавра, Буратіно, бабусю, вчителя, маршала тощо. Тепер по черзі беремо з двох купок по одному папірцю і отримуємо завдання – сказати певну промову від певного персонажа.
«Навчаючи, вчусь»
Методика використовується при вивченні блоку або при узагальненні вивченого, при завершенні роботи з блоком інформації.
Мета: дати можливість учням взяти участь у навчанні і передачі своїх знань однокласникам.
Використання цього методу дає загальну картину понять і фактів, які необхідно вивчити на уроці, викликає певні питання і підвищує інтерес.
Порядок проведення:
1.Підготуйте картки з фактами і роздайте по одній кожному учневі.
2.Протягом декількох хвилин діти читають інформацію на картці. Перевірте, чи розуміють учні отриману інформацію.
3.Запропонуйте їм ознайомити зі своєю інформацією сусіда по парті і решту однокласників.
4.Учень одночасно може говорити лише з однією особою.
Завдання полягає у тому, щоб поділитися своїм фактом і самому дізнатися певну інформацію від інших.
По завершенні вправи запропонуйте учням розповісти все, про що вони дізналися від інших.
«Компліменти»
Сидячи в колі, всі беруться за руки. Дивлячись в очі сусіду, треба сказати йому кілька добрих слів, за щось похвалити, щось гарне побажати. Інший киває головою і говорить: «Дякую, мені дуже приємно». Потім він дарує комплімент своєму сусідові, вправа проводиться по колу.
«Чому ми питаємо «Чому?»?». Вправа на вербальне спілкування, вміння відповідати на питання. Працюємо в парах – Веселун та Зануда. Веселун розповідає примітивний сюжет (як пекти пиріг, як пройти до школи, віршик чи анекдот), а Зануда після кожного речення запитує: «Чому?». Веселун повинен все-таки закінчити своє оповідання. Ролями треба мінятися та проявляти витримку.
«Словникова робота»
Прекрасна вправа на розвиток мовлення, зняття напруження, настроювання на роботу в групі. Ведучим може бути й учень. Говоримо слово, а до нього підбираємо слова, які б його характеризували. «Дощ – мокрий, нудний, проливний, нежданий, курячий, сліпий, грибний, як з відра, теплий, літній… Падає, ллється, шумить, йде, доганяє, намочить…». Далі створюєте речення або й оповідання про дощ, але всі говорять по одному реченню. Добре, якщо при цьому можна швидко передавати якийсь предмет (естафету) або ведучий може кидати невеличкий м’ячик до того, хто повинен говорити.
«Логічний ланцюжок»
Легенька вправа на логічне мислення і розвиток говоріння. По черзі говоримо початок речення з словом «Якщо», звертаючись до когось з групи, хто повинен продовжити речення, починаючи словом «То» або «Тоді». Наприклад: якщо йде дощ, то не варто йти на прогулянку. Якщо не підеш на прогулянку, то не зустрінешся з друзями. Якщо не зустрінешся з друзями, то не поспілкуєшся з ними…
Цю ж вправу можна провести по-іншому. Задається тема, і кожен з учасників творить оповідання, говорячи по черзі одне речення, продовжуючи думку попереднього промовця.
«Мова жестів»
Цю вправу доречно рекомендувати, коли проблеми говоріння відійшли на другий план. Зробіть коло і по черзі показуйте жестом певні емоції, а всі учасники відгадують і коментують побачене. А потім навпаки – називаємо емоцію, а група учнів показує їх жестами, мовою тіла. І тоді видно, як неоднаково ми виражаємо свої почуття.
Спробуйте читати уривки прози або вірш, а учасники гри намагатимуться відтворити зміст жестами. Артистичні учні добре навчаються копіювати своїх товаришів, вчителів, артистів та акторів, рекламу. Проекспериментуйте з цим – лише тепер можна розповісти учням про роль жестів і мови тіла в комунікативних уподобаннях людей. Жести можуть бути універсальні, міжнародні або специфічні.
«Зайві слова»
Ця вправа на увагу, розвиток пам’яті, вміння слухати. Один учасник виходить з папірцем, на якому ведучий написав слово, про це слово знають лише двоє – ведучий і промовець. З усією групою ведучий домовляється про тему майбутньої промови і визначає кілька слів для цієї промови. Тема і визначені слова записуються на дошці.
Заходить доповідач, швидко прочитавши написане, намагається створити промову , використавши всі написані на дошці слова і те, що було загадане ведучим . завдання слухачів – розпізнати це слово.
«На що схожий настрій»
Учасники гри по черзі говорять, на яку пору року, природне явище, погоду схожий їхній сьогоднішній настрій. Почати порівняння краще вчителеві: «Мій настрій сьогодні схожий на білу пухнасту хмаринку в спокійному блакитному небі, а твій?». Вправа проводиться по колу. Бажаючі узагальнюють настрій всієї групи (класу).
«Мозковий штурм»
Це добре відомий інтерактивний метод, що широко використовується. Він спонукає учасників проявляти уяву і творчість, допомагає знаходити декілька рішень конкретної проблеми(наприклад, що мені робити в цій ситуації? Як я можу подолати цю перешкоду?)
Порядок проведення:
- Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почували себе невимушено.
- Дайте їм планшет або дошку для записів пропозицій.
- Повідомте їм проблему, яку треба вирішити.
Визначте основні правила проведення мозкового штурму (див. нижче).
Запропонуйте дітям висловлювати свої ідеї і записуйте їх у міру надходження. Не вносьте в ідеї ніяких коректив.
Спонукайте учнів до висунення нових ідей, додаючи при цьому свої власні.
Намагайтесь попередити глузування, коментарі або висміювання будь-якої ідеї.
Продовжуйте доти, доки будуть надходити нові ідеї.
На закінчення обговоріть й оцініть запропоновані ідеї.
Правила:
Під час висування ідей не пропускайте жодної.(Якщо ви будете судити про ідеї й оцінювати їх під час висловлювання, учасники зосередять більше уваги на відстоюванні своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові і більш досконалі).
Необхідно заохочувати всіх до генерування якомога більшої кількості ідей. Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час вправи не вдається одержати багато ідей, це може пояснюватися тим, що учасники піддають свої ідеї цензурі – двічі подумають перед тим, як висловитись).
Кількість ідей заохочується. В остаточному підсумку кількість породить якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники мають можливість дати політ своїй уяві.
Спонукайте всіх учасників розвивати або змінювати ідеї інших. Об’єднання або зміна раніше висунутих ідей часто веде до висунення нових, що перевершують первинні.
У класі можна повісити плакат:
- Кажіть усе, що прийде вам у голову.
- Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших.
- Можна вдосконалювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим.
- Розширення запропонованої ідеї заохочується.
- Продовжуйте генерувати ідеї навіть тоді, коли вже вважаєте, що завершили свою роботу.
«Стати іншим»
Ви одержуєте роль і відповідаєте на будь-які запитання від імені персонажа. Всі інші — допитливі кореспонденти радіо і телебачення, газет і журналів.
Ролі:
— переможниця конкурсу краси;
— відомий веселун, базіка;
— дуже серйозна небагатослівна людина, яка не вміє сміятися і жартувати;
— дама-академік, яка зробила важливе відкриття в науці;
— людина-маска без емоцій;
— різка, пряма людина, що не приховує свого невдоволення світом;
— привітна людина, задоволена усім світом і собою.
Гра має корекційний ефект, удосконалює комунікативні навички. Ролі добираються індивідуально кожному. Можливі два варіанти:
- Коли в дитини якась риса розвинута погано, їй пропонують грати людей, наділених цією рисою повною мірою (часто своїх антиподів).
- Отримана роль має перебільшувати до абсурду небажану рису .
«Поступися місцем»
Важливо не тільки визначати зміст інтонації співрозмовника, а й самому вибирати правильний тон. Одному учасникові дається завдання зобразити пасажира, що не помічає нічого навколо. Він поступиться місцем, забере із сидіння портфель , тільки якщо йому захочеться.
Завдання для інших: звернутися по черзі до цього пасажира так, щоб він виконав ваше бажання.
Обговоримо, який тон переконав пасажира.
«Я та дзеркало»
Це проста вправа на застосування мозкового штурму для початкових навичок співставлення протилежних точок зору на одну проблему. Після таких занять учні зможуть пояснювати різницю між позитивним і негативним ставленням до одного і того ж явища, виділяти позитивне з завідомо негативного явища, проводити мозковий штурм.
Правила мозкового штурму напишіть на стаціонарному листку, щоб вони постійно були перед вами.
Треба мати на дошці або на папері можливість записувати в дві колонки свої рішення щодо життєвих ситуацій. Це варто робити в невеличких групах.
У лівій колонці робимо запис з негативним відтінком : «Коли я отримую низьку оцінку, батьки на мене сердяться». У правій колонці в результаті мозкового штурму може з’явитися запис:«Батьки переживають за мене, я не байдужий їм, вони хочуть, щоб я добре вчився».
Ситуація: Василь, ваш кращий друг, покликав Олега, а не вас грати в футбол.
Негативна інтерпретація: Якщо мене не покликали, мабуть, я погано граю у футбол, зі мною нецікаво, мене не цінують…
Позитивна інтерпретація: Ну то й що, я знаю, що я добре граю в футбол, рано чи пізно покличуть і мене…
Таким чином проаналізуємо кілька ситуацій, у кожної групи з’являться свої записи , потім можна їх обговорити.
Або можна поставити дітей парами обличчям один до одного , один створюватиме позитивну інтерпретацію, інший – негативну. Потім помінятися ролями.
Одним із засобів аналізу індивідуальної ролі членів групи є призначення «спостерігачів-дзеркал», що відзначають просування групи . Їх звіт дає можливість побачити свій успіх на шляху до досягнення поставленої мети. «Спостерігачі» відзначають ознаки специфічної поведінки, заздалегідь описаної вчителем, і констатують , як члени групи вирішували проблеми, що виникали по ходу роботи. Наприклад, «спостерігач» може віддзеркалювати почуте й побачене стосовно поступу групи в оволодінні навичками спілкування, подаючи свої спостереження в описовій формі.
«Метод «ПРЕС»
Вчить учнів під час уроків наводити аргументи або висловлюватись з дискусійного питання, допомагає прояснювати свої думки і формулювати їх у чіткій і стислій формі.
Порядок проведення:
- Роздайте матеріали, в яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС:
А) Викладіть свою думку.
Б) Наведіть причину появи цієї думки.
В) Приведіть приклад для пояснення цієї причини.
Г) Узагальніть свою думку (зробіть висновок).
- Поясніть механізм етапів методу і дайте відповіді на можливі питання. Наведіть приклад до кожного з етапів. Приклад використання цієї формули може бути таким:
А) Я проти того, щоб люди палили в приміщеннях.
Б) Паління шкідливе як для курця, так і для осіб, котрі не палять, і знаходяться в приміщенні.
В) Дослідження показали, що пасивне паління призводить до раку.
Г) Тому я проти того, щоб люди палили в приміщеннях.
- Запропонуйте бажаючим застосувати цей метод до будь-якої проблеми за їхнім вибором.
- Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу.
- Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити кілька варіантів своїх думок або прикладів.
- Коли формула буде зрозуміла всім учням, починайте вправу.
«Покажи почуття»
Міміка – важливий елемент спілкування. Зараз кожен отримає завдання зобразити мімікою дві емоції:
гнів, чекання
презирство, прагнення йти на контакт
страждання, байдужість
страх, іронія
подив, святкування
радість, обурення
спокій, стримане роздратування…
Першу із зазначених емоцій ви демонструєте усім для відгадування.
Чи легко зрозуміти один одного без слів?
Розділимося на пари і побудемо дзеркалом, відображуючи (копіюючи) другу емоцію свого напарника. Зображуємо свою другу емоцію і дивимось на себе у «дзеркало».
Обговоримо наші труднощі.
«Абстрактні поняття»
Дітям пропонується пояснити значення таких абстрактних понять: жалість, допитливість, скорбота, здивування. Скласти діалоги із вживанням цих слів.
«Вербальні узагальнення»
Учням пропонується назвати ряд слів одним(двома) – узагальнюючим.
- Батько, дід, мати, дочка (сім’я).
- Бокс, футбол, хокей, теніс, плавання (види спорту).
- Бавовна, льон, вугілля, нафта, шкіра (сировина, матеріали).
- Довідка, посвідчення, паспорт, квитанція, свідоцтво (документи).
- Школа, технікум, ліцей, інститут, академія (навчальні заклади) тощо.
«Заповнення прогалин у тексті»
Учням пропонується заповнити прогалини у даному тексті. Оповідання з пропусками дається без попереднього зачитування.
Одного (разу) орел та (інші) птахи (вирішили) з’ясувати, (хто) із них зможе (злетіти) вище за інших. (Вони) погодили між собою, (що)той, хто(зможе) полетіти (вище за всіх), вважатиметься найсильнішим (птахом). Усі піднялися (одночасно). Коли всі птахи почали стомлюватися й один за (одним) (повертатись) на землю, орел продовжував (летіти) вище й вище, поки не став ледь помітною цяточкою (в) (небі). Коли він (повернувся), решта (птахів) чекали( на нього). У цей момент з його спини (злетіла) коноплянка, що сховалась (у пір’ї), і сказала, що саме (вона) є найсильнішим (птахом). «Я сильніша , ніж (орел), — сказала (коноплянка),- бо я не тільки (злетіла) так само високо, але,(коли) він розпочав (свій) зворотний (політ), я (злетіла) ще вище». Вислухавши цю хвалькувату промову, (інші птахи) похитали( головами) і (скликали) раду для вирішення суперечки. Після тривалого (обговорення) (вони) вирішили, що (орел) був (найсильнішим) птахом, (тому що ) він не тільки (злетів) так високо, а й ніс (на собі) коноплянку.
Мовленнєвий розвиток можна розглядати і характеризувати в процесуальному аспекті і як результат цього процесу. . Мовленнєвий розвиток як процес — це система інформаційних, дидактичних, виховних засобів, що спрямований на: . 1)виявлення і плекання психофізіологічних задатків особистості: пам’яті, мислення, уяви, волі, емотивної сфери, артикуляційної виразності, гучності голосу тощо;
2) засвоєння мовної системи, мовних норм, мовного етикету, збагачення мовлення лексико-фразеологічними , граматичними, стилістичними засобами, що зумовлюють такі якості мовлення, як доречність, виразність, точність, логічність, багатство, переконливість, милозвучність; . 3)оволодіння учнями вміннями вчитися знаходити , опрацьовувати, оцінювати, запам’ятовувати і використовувати інформацію у процесі підготовки власних висловлювань, що спрямовані на досягнення узгодженого особистого і суспільного блага;
4) формування в школярів цілісної відкритої , оптимістичної картини світу, що спирається, з одного боку, на наукові засади, а, з іншого, відображає загальнолюдськ іморально-етичні цінності. . . Мовленнєвий розвиток як результат – це система психофізіологічних , мовленнєвих, когнітивних, креативних, світоглядних, духовних якостей особистості, що забезпечують певний рівень змістовності, суспільної значущості і цінності, виразності, мовної довершеності, комунікативної доцільності висловлювання, у цілому його ефективності. .
Природно, що рівень мовленнєвого розвитку в різних людей буває різним і залежить він не лише від природних задатків, а й великою мірою від рівня мотивації людини щодо особистісного вдосконалення, зокрема мовленнєвого, яке зумовлюється ціннісними орієнтирами людини, характером її світогляду(15, 3).
Отже, успішне формування мовленнєвих умінь можливе за умови системного і цілеспрямованого підходу до цього аспекту навчання. Серед чинників, що відіграють вирішальну роль у ньому, є такі: створення мовного середовища з високим виховним потенціалом, раціональна система навчально-тренувальних вправ та завдань і оптимальна система уроків розвитку зв’язного мовлення. Розвивати мовлення учнів – значить працювати над усіма його компонентами: змістом, формою, логічністю, образністю, виразністю, точністю, жанрово-стилістичним оформленням… Усі ці складники природно між собою пов’язані.
І на завершення хочеться пригадати повчальну історію.
Знаменитий байкар древньої Греції Езоп був рабом філософа Ксанфа. Одного разу Ксанф запросив гостей і наказав Езопу приготувати все найкраще. Езоп купив язиків і приготував із них три страви. Ксанф запитав, чому до столу подаються лише язики. Езоп відповів: «Ти велів купити найкраще. А що може бути на світі краще язика! З його допомогою будуються міста, розвивається культура народів. З його допомогою ми вдосконалюємося , отримуємо знання, розуміємо один одного, вирішуємо різні питання, просимо, вітаємо, миримось, даємо, отримуємо, виконуємо прохання, зізнаємось у коханні… Тому я подумав, що немає нічого кращого…»… Таке судження сподобалось Ксанфу і його гостям.
Наступного разу Ксанф розпорядився , щоб Езоп приготував на обід все найгірше . Езоп знову пішов купувати язики. Всі здивувались цьому. Тоді Езоп пояснив: «Ти велів мені знайти найгірше. А що у світі гірше язика? Завдяки йому люди ображають й розчаровують один одного, лицемірять і обманюють, хитрують, сваряться, продають, зраджують, убивають…Що може бути гірше язика?» Як кажуть у народі: «Язиче, язиче, ну хто тебе смиче?!!»
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Березин Ф.М. История лингвистических учений. – М.: Высшая школа, 1984. – 353 с.
Величковський Б.М. Современная когнитивная психология. – М.: Из-во МГУ,1982. – 336 с.
Гильбух Ю.З. Темперамент и познавательные способности школьника. – К.: Укрвузполиграф, 1993. – 260 с.
Гумбольдт В. Введение во всеобщее языкознание. – СПб.: Б.И., 1859. – 375 с.
Вінницький міський молодіжний інтелектуальний клуб «Діалог», Вінницька обласна молодіжна організація «Молода просвіта». Дебати: навчальний посібник. – Вінниця, 2001. – 67 с.
Дідук Г.І. Лінгвостилістичні та комунікативно- ситуативні вправи на уроках української мови у 5-7 класах. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004.- С.3.
Донченко Т.К. Організація навчальної діяльності на уроках рідної мови. – К., 1995. — С.184.
Кокорева Л.А. Психофизиологические показатели системной организации речевых процессов // Вопросы психологии. – 1978.- № 6.- С.114.
Леонтьев А.А. Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. – М.: Наука, 1969. – 307 с.
Марцінко Т. Формування навичок інтонування мовлення учнів середньої школи як передумова розвитку мисленнєво-мовленнєвої діяльності на уроках української мови // Українська мова і література в школі. – 2007. — № 2. – С.5
Омельчук С. До проблеми класифікації помилок і недоліків у творчих роботах учнів // Українська мова і література в школі. – 2000. — № 2. – С. 65.
Пентилюк М. Мовленнєві помилки та принципи їх класифікації // Українська мова і література в школі. – 2003. — № 3. – С.28
Піроженко Т.О. Мовлення дитини: Психологія мовленнєвих досягнень дитини. – К.: Главник, 2005. – 112 с.
Подлевська Н. Формування вмінь культури спілкування у видах мовленнєвої діяльності // Українська мова і література в школі. – 2007. — № 2. – С.2.
Скуратівський Л. До питання про значення поняття «Мовленнєвий розвиток» та інші близькі за змістом поняття // Українська мова і література в школі. – 2005. — №3. – С.3
Федоренко В. Допоможімо вчителеві // Українська мова та література. – 2003. — №47. – С.22-26.
Ушакова Т.Н. Психология речи // Тенденции развития психологической науки. – М.: Наука, 1989. – 270 с
Черенкова Л.В., Краснощекова Е.И., Соколова Л.В. Психофизиология в схемах и комментариях / Под ред. А.С.Батуева. – СПб.: Питер, 2006. – С.140,148.
Філологічний калейдоскоп 